Правничий вісник Університету "КРОК". 2020. № 38
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/2331
Переглянути
21 результатів
Результати пошуку
Документ Траєкторія Центральної та Східної Європи у 20-21 століттях: виклики процесу глобалізації, гібридні небезпеки (політичні та правові аспекти)(Університет «КРОК», 2020) Француз, А.Й.; Француз, Анатолій ЙосиповичЦентральна та Східна Європа займають особливе місце у новому багатополярному світовому порядку, що формується під впливом Європейського Союзу, США, Китаю та Росії. Для розуміння європейської перспективи в міжнародному порядку, заснованому на правилах, слід обговорити геополітичну траєкторію регіону та його статус у міжнародному праві, враховуючи всю сукупність історичних, політичних, економічних та екологічних питань. Гібридний процес глобалізації включає розділення та збройні конфлікти, розпочаті заради далекосяжних глобальних інтересів. Центральна та Східна Європа зараз, після початку російської агресії проти України, перетворюється на передову лінію конфлікту між глобальним Сходом та Заходом. Російський мілітаризм, передбачувано небезпечний і підступний, в пропаганді представляє свою активність як реакцію на мілітаризацію регіону силами НАТО. Анексія Криму, військове вторгнення на Східну Україну та гонка озброєнь – приклади російської імперіалістичної політики. Потрібна чітка стратегія та значущі трансформації для підготовки Центральної та Східної Європи до майбутніх викликів та загроз у проблемному геополітичному середовищіДокумент Проблеми і перспективи розвитку та функціонування медіації у вітчизняних судах(Університет «КРОК», 2020) Француз, А.Й.; Бабат, О.І.; Француз, Анатолій ЙосиповичУ статті досліджено теоретико-правові основи становлення та розвитку медіації в Україні. Медіація – переговорний процес за участю третьої сторони, що сягає своїм корінням в історію розвитку людських відносин, але оформився як сучасна практика розгляду конфліктних ситуацій лише в другій половині XX століття. Сьогодні в країнах з розвиненою правовою системою медіація досить широко застосовується при вирішенні різних конфліктів, а люди все частіше вдаються до допомоги медіаторів. Статистика показує, що в більшості випадків їм вдається вирішити конфлікт успішно. Основною перевагою медіації є активна позиція сторін у комунікативній взаємодії, проте сучасні українські реалії дещо інші – громадяни України ставляться з деякою пересторогою до самої процедури медіації. Бар’єром на шляху масштабного практичного впровадження медіації загалом у вітчизняну правову систему, зокрема її інтеграції в судову систему, є відсутність обов’язкової досудової медіації, законодавчої бази, яка регламентує можливість здійснювати переспрямування осіб, що беруть участь у суперечці, на обов’язкове проходження процедури медіації, а також відсутність можливості застосування матеріальних заходів впливу на осіб-учасників спору, які перешкоджають позасудовому врегулюванню спору. Разом з тим, процесуальне законодавство та практика його застосування в зарубіжних країнах передбачають регулювання проблемних питань співіснування і взаємодії інституту медіації з органами правосуддя. Особливість процедури медіації полягає в тому, що сторони бажають за участі посередника (медіатора) знайти взаємоприйнятне рішення в своєму спорі та врегулювати його. Медіатор, який є по суті арбітром або представником будь-якої зі сторін спору, по факту виконує функції проміжної ланки – транслятора (переговорника) між ними. Медіатор не володіє правом приймати рішення щодо спору в рамках проведення процедури і по його суті. Медіатор виявляє, сприяє виявленню справжніх намірів сторін, їх реальних потреб при обговоренні й допомагає знайти спільне для обох сторін рішення.Документ Конституційно-правовий статус парламентів країн ЄС з республіканською формою правління (змішані республіки)(Університет «КРОК», 2020) Баликіна-Галанець, Л.І.; Баликіна-Галанець, Людмила ІгорівнаУ статті проведено порівняльний аналіз конституційно-правового статусу парламентів країн ЄС з республіканською формою правління. Приділено увагу структурі парламентів, способу їх формування, кількості депутатів та строку їх повноважень. На сьогоднішній день національні інтереси України безпосередньо пов’язані з євроінтеграцією. Для реалізації даного завдання одним із інструментів є дослідження інституту парламенту в країнах Європейського Союзу з республіканською формою правління та застосування деяких принципів функціонування на практиці. Цілісного порівняльного дослідження конституційно-правового статусу парламентів країн ЄС в літературі не проводилося. В Україні не згасають дискусії щодо структури Верховної Ради та доречної кількості народних депутатів. Для розгляду зазначених питань під новим ракурсом у межах цієї статті проведено порівняльний аналіз конституційно-правового статусу парламентів країн ЄС з республіканською формою правління. Аналізуючи країни, які входять до складу ЄС, вбачаємо, що вони мають різні форми державного правління, різні етапи розвитку та становлення державності, відмінні традиції, культуру, ментальність тощо. Автор керується правовим критерієм, а саме формою державного правління, та ставить за мету дослідити особливості структури парламентів і порядку їх формування, кількості депутатів та строку їх повноважень. Дослідження конституційно-правового статусу парламенту України – Верховної Ради, його перспектив реформування з метою вдосконалення є неможливим та неповним без належного правового аналізу конституційноправового статусу парламентів країн Європейського Союзу. В даному випадку, географія обрана не випадково, адже в нашій країні триває процес євроінтеграції з метою набуття членства в ЄС. Тому досвід зазначених країн повинен бути використаним для становлення парламентаризму в Україні. На основі аналізу робляться висновки щодо доцільності зміни структури Верховної Ради України та потреби зменшувати кількість народних депутатів.Документ Соціальна політика на українських землях: історико-правовий аспект(Університет «КРОК», 2020) Корнієнко, О.О.; Корнієнко, Ольга ОлександрівнаСоціальна політика будь-якої держави у новітню добу є невід’ємним і показовим виміром її економічного стану. Більшість сучасних країн світу проголошують себе суверенними, незалежними, демократичними, правовими та соціальними державами. Кожна з них мірою своєї економічної спроможності намагається захистити своє населення в нестандартних життєвих ситуаціях. Українська держава не є винятком, хоча впродовж свого існування зіштовхувалася з надзвичайно складними викликами. Останнім часом ситуація в державі погіршилася внаслідок воєнних дій на сході країни, спричинених російською військовою агресією. Війна за український суверенітет призвела до збільшення соціально незахищених категорій населення, що відтепер потребують помітного захисту з боку держави. Тому соціальна політика держави і соціальний захист населення залишаються вкрай актуальними в наші дні. Задля впровадження дієвого механізму соціальної підтримки населення завжди доречно звертатися до попереднього позитивного досвіду минулих поколінь, проаналізувати його та врахувати всі допущені помилки. Наша стаття присвячена дослідженню процесу становлення та формування соціальної політики на теренах України, починаючи з княжої Київської держави, закінчуючи сьогоденням. Авторка приділяє увагу і вітчизняному, і зарубіжному досвіду в цій галузі. Окрему увагу акцентує на періоді національно-визвольної боротьби українців у добу революції 1917-1921 років. Адже саме в цей період уперше почав функціонувати окремий спеціалізований орган влади, який безпосередньо відповідав за соціальний захист громадян України – Міністерство народного здоров’я й державної опіки. Це було значним досягненням ХХ століття та одним із важливих кроків гетьманського уряду Павла Скоропадського. Це дало поштовх укоріненню традиції створювати відокремлені органи для захисту населення, щоправда, деякі з них подеколи діяли лише де-юре. Наступні національні українські уряди (а також радянські) вдосконалювали систему органів соціального захисту.Документ Значення ІІІ Універсалу Центральної Ради для військового будівництва в Україні(Університет «КРОК», 2020) Пишняк, Я.В.У статті досліджено нормотворчу діяльність Української Центральної Ради загалом у процесі військового будівництва, визначено організаційно-правові засади формування Збройних сил, проаналізовано позитивні та негативні чинники, які виплинули на формування армії. Акцентовано увагу на важливості діяльності тогочасної армії, розглянуто помилки у ході військового будівництва, проаналізовано зміст ІІІ Універсалу УЦР у частині регламентування основних засад функціонування Збройних сил. У дослідженні висвітлюються передумови, що сприяли виникненню та подальшому розвитку військовополітичної діяльності Української Центральної Ради, а також окреслено особливості процесу існування Збройних сил. Окремо вивчено відносини, які виникали між військовими, старшинами й козаками, зокрема щодо зміцнення їх дисципліни, а також наголошено про відповідальність, яку несуть начальники за невиконання норм законів, виданих за часів та діяльності Української Центральної Ради 1917-1920 років. У статті опрацьовано погляди соціал-демократів, соціалістів-революціонерів, соціалістів-федералістів щодо створення та розбудови Збройних сил, а також висвітлено законодавчу базу військового будівництва. Проаналізовано деякі праці щодо заходів з розбудови української армії, кроки щодо зміцнення обороноздатності України й підготовки до відсічі більшовицької агресії в листопаді – грудні 1917 р. Під час аналізу процесу будівництва Армії УНР мав місце розгляд питання щодо його здійснення на ґрунтовній правовій базі й виходу з-під впливу романтично-революційного уявлення про роль війська. Досліджено, що в науковій літературі досить детально висвітлено причини поразки і прорахунки діяльності УЦР у війні та особливості перебігу подій у кінці 1917 р. – на початку 1918 р., а також важливі мотиви військових невдач національних формувань. Стверджується, що більшість сучасних вітчизняних дослідників роблять висновок про неготовність УНР до війни, а тому було встановлено організаційноправові засади формування армії України у період 1917-1920 років, а також з’ясовано питання обліку та реєстрації військових частин тих часів.Документ Особливості розвитку адвокатури в СРСР в умовах встановлення однопартійної системи(Університет «КРОК», 2020) Сімоненко, А.О.У статті проаналізовано специфіку функціонування адвокатури в СРСР в умовах встановлення однопартійної системи. З’ясовано, що партія виробляла директиви з державних планів, а також важливих питань розвитку господарського і соціальнокультурного життя суспільства. Вони містили прямі вказівки про завдання представницьких органів влади у господарському будівництві. В окремих випадках партія виступала ініціатором створення радянськими органами конкретних правових актів і дуже швидко змогла налагодити управління країною. Правляча партія прагнула через своїх членів, які знаходилися на державній службі, проводити особисту лінію, що націлювала весь механізм влади на здійснення власних програмних засад. Показано визначальний вплив партійнорадянського керівництва на становище адвокатури в період трансформаційних процесів у радянській державі. Доводиться, що організаційно-правові основи становлення та діяльності радянської адвокатури на етапі створення союзної держави були співзвучними з ідеологією і революційним досвідом правлячої партії. З часу встановлення однопартійної системи колегії правозахисників перетворилися в колегії захисників, обвинувачів і представників сторін у цивільному процесі. Колегії комплектувалися на розсуд виконкомів рад, а за їх діяльністю було встановлено державний контроль, здійснюваний губернськими відділами юстиції. Члени колегій вважалися посадовими особами та отримували утримання в розмірі окладу, який прирівнювався до окладів суддів народних судів. Таким способом було закладено основи одержавлення інституту захисту, що існував фактично впродовж усього періоду радянської влади. У статті розглянуто суть декретів радянської влади, які регулювали адвокатську діяльність. Досліджено, що на етапі встановлення радянської влади захист організовувався за принципом трудової повинності. Характерно, що неї долучалися громадяни, які за своєю освітою, професією, партійним чи службовим стажем були спроможні виконувати обов’язки захисників у суді.Документ Закордонний досвід у здійсненні душпастирської опіки військовослужбовців та можливості його використання для України(Університет «КРОК», 2020) Ващук, М.М.Сьогодні в Україні активно розвивається практика душпастирської опіки військовослужбовців. Однак її правове регулювання не забезпечується на належному рівні, що зумовлено досить істотними прогалинами й іншими недоліками законодавства України у цій сфері. Багато демократичних правових держав світу вже мають чималий позитивний досвід у правовому регулюванні та функціонуванні інституту військових капеланів. Його вивчення становить значну наукову цінність для вітчизняної правової науки та можливість застосування в адаптованому вигляді для України. У статті досліджено закордонний досвід правового регулювання функціонування інституту військового капеланства на основі конкордатів і законодавства про свободу віросповідання в частині, що стосується правового статусу і функціонально-цільового призначення військових капеланів, а також реалізації релігійних прав військовослужбовців. Аналіз правової природи та правового статусу військових капеланів у закордонних державах дозволяє дійти висновку, що інститут військового капеланства міцно і давно вже увійшов у звичне життя військових підрозділів у більшості держав світу. В одних державах (наприклад, у Великобританії, Угорщині, Іспанії й Канаді) статус військового капелана нормативно прописаний гранично чітко і досить деталізовано в численних актах, а в інших державах на рівні законів наявні прогалини у цьому питанні, але статус певним чином унормований підзаконними актами або угодами (зокрема, в Норвегії). Узагальнення закордонного досвіду правового регулювання статусу та діяльності військових капеланів засвідчило складну топологію та гетерогенність урегулювання правового статусу (від детального прописування до відсутності норм у базових нормативно-правових актах), законодавче закріплення функціонально-цільового навантаження, організації та функціонування військових капеланів, фреймування їх діяльності в Збройних силах закордонних держав.Документ Механізми адаптації законодавства України до правової системи Європейського Союзу(Університет «КРОК», 2020) Француз, А.Й.; Лазебна, К.Ю.; Француз, Анатолій ЙосиповичУкраїна є пріоритетним партнером для Європейського Союзу (далі – ЄС). ЄС підтримує Україну в забезпеченні стабільного, процвітаючого й демократичного майбутнього для своїх громадян і непохитний у своїй підтримці незалежності, територіальної цілісності та суверенності. Інтеграція до ЄС – це комплексна процедура та сьогоднішня ціль, яку прагне досягнути Україна, що супроводжується здійсненням адаптації законодавства до системи права ЄС. Після того, як країна-заявник пристосовується до умов членства, вона має імплементувати закріплені правила у всіх сферах правовідносин. Та невід’ємним процесом для реалізації даної мети є запровадження правильних механізмів на законодавчому рівні, які будуть координувати та контролювати виконання вимог положень європейського законодавства, передбачених Угодою про асоціацію з ЄС. Асоціація з ЄС є вкрай важливою в контексті проведення реформ, оскільки положення Угоди мають слугувати основою для нової моделі соціально-економічного розвитку України. Тому, розробляючи концепцію та програми секторальних реформ, необхідно брати до уваги, аналізувати та адаптувати відповідні вимоги директив ЄС із нормативно-правовими актами України. Поетапне наближення законодавства, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії й поваги до прав людини, зміцнення національної безпеки та безпеки громадян, недопустимість застосування сили як методу вирішення внутрішньодержавних конфліктів і налаштування стабільності та злагоджених відносин із усіма країнами-сусідами на даний час є одними з найважливіших чинників-взірців для Української держави. Повноцінна реалізація реформи державного управління у відповідності до затвердженої стратегії є запорукою ефективного впровадження всіх без винятку реформ в Україні; ефективне формування та реалізація державної політики, що базується на оцінці позицій зацікавлених сторін, аналізі впливів і стратегічному плануванні, а також високому рівні професійності державної служби. Зрештою, дослідження адаптації законодавства України до законодавства ЄС матимуть змогу ввести науково обґрунтовані пропозиції для кращого забезпечення національних інтересів нашої держави у сфері європейської інтеграції та дійової реалізації зовнішньополітичного пріоритету.Документ Поняття та сутність «acquis communautaire» у контексті дослідження процесу лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України(Університет «КРОК», 2020) Ткач, Д.І.; Казік, Т.В.; Ткач, Дмитро ІвановичУ статті досліджено тлумачення поняття «acquis communautaire», його сутність та значення у контексті аналізу процесу адаптації українського законодавства в рамках виконання завдань «Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України». Першочергово авторами приділяється увага фундаментальним крокам на шляху до затвердження євроінтеграційного напряму України як головного вектору зовнішньої політики держави. Таким чином, проаналізовано та порівняно статті й розділи Постанов різних років прийняття – «Про основні напрями зовнішньої політики України» від 1993 року та «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 2010 року. Визначено нормативно-правовий акт, в якому вперше було введено та інтерпретовано «acquis communautaire» як правову систему Європейського Союзу – Закон України від 2004 року «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу». Окреслено проблематику введення поняття на прикладі політики захисту персональних даних, включаючи болюче та досить провідне у науково-дискусійних обговореннях питання перекладу на українську мову важливих понять норм ЄС, що загальмувало процес адаптаційних заходів. Окремо авторами сформульовано список заходів із гармонізації нормативно-правових актів українського законодавства до відповідності «acquis». У рамках виконання поставленого завдання складено хронологічну таблицю з назвою законодавчого акта та характеристикою результатів внесення змін до зазначеного акта. Так, проаналізовано 10 нагальних документів імплементації європейських норм щодо захисту персональних даних, що були визначені у Плані дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України (VLAP). Виконане дослідження дозволяє простежити за процесом гармонізації європейського законодавства до українського на прикладі одного напряму, а саме політики захисту персональних даних. Також, ґрунтуючись на виділених проблемних питаннях, пропонується провести заходи щодо вдосконалення методів виконання імплементаційних заходів, що в подальшому позитивно вплинуть на розвиток євроінтеграційного напряму України.Документ Корпоративні права держави та їх захист (проблемні питання)(Університет «КРОК», 2020) Корольова, В.В.; Кодь, В.О.; Корольова, Вікторія ВікторівнаУ статті авторами акцентовано увагу на тому, що на сьогодні в умовах глобалізаційних процесів реформування системи державного управління звернення до окремих питань охорони та захисту корпоративних прав держави є надзвичайно слушним. Розкрито зміст і сутність категорії «корпоративні права держави». Звернено увагу на особливості здійснення корпоративних прав держави; особливості управління та обмеження щодо розпорядження об’єктами державної власності. Акцентовано увагу, що чинне корпоративне законодавство не достатньо містить гарантій, спрямованих на забезпечення корпоративних прав учасників корпоративних відносин. Корпоративні права держави розглядаються як право держави, частка якої визначається в статутному капіталі господарського товариства, що включає право на управління цим товариством, отримання певної частки його прибутку (дивідендів), активів у разі ліквідації відповідно до законодавства, а також інші права, передбачені законом та установчими документами. Звернено увагу на класифікацію підстав виникнення корпоративних прав у держави, на перелік основних суб’єктів управління об’єктами державної власності та її корпоративними правами. Проведено аналіз чинного законодавства України, яке регулює питання управління корпоративними правами держави, їх охорони та захисту. Зроблено висновок про те, що захист корпоративних прав держави, на відміну від захисту корпоративних прав суб’єктів приватного сектору економіки, має певну специфіку, яка проявляється не лише в особливих способах захисту, а в особливому характері організаційно-майнових заходів захисту. Розглянуто ефективність існуючого механізму охорони та захисту корпоративних прав держави. Виявлено недоліки, існуючі у чинному механізмі охорони та захисту корпоративних прав держави. Запропоновано низку заходів щодо підвищення ефективності механізму охорони та захисту корпоративних прав держави. Зроблено висновок, що при захисті корпоративних прав держави превентивна складова має переваги, ніж у разі захисту корпоративних прав суб’єктів приватного сектору.
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »