Legal Bulletin
Постійне посилання на розділhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/365
Збірник наукових праць «Legal Bulletin» є правонаступником видання «Правничий вісник Університету «КРОК», який було засновано у 2006 році (Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серія КВ № ІІ237-ІІ7Р від 19.05.2006 р.) а в 2010 року внесено до переліку фахових видань України (Бюлетень ВАК України. – 2010. – № 3. – С. 11; В 2015 році наказом Міністерства освіти і науки України №1328 від 21.12.2015 року). «Правничий вісник Університету «КРОК» внесено до переліку фахових видань, та міжнародних бази даних: Index Copernicus International; Ulrich’s Periodicals Directory, США (international database Ulrich’s Periodicals Directory, USA).
Переглянути
12 результатів
Результати пошуку
Документ Правове забезпечення громадського контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування в країнах Західної Європи(Університет «КРОК», 2024) Скоморовський, В.Б.; Петренко, Б.Р.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті досліджено досвід країн Західної Європи щодо правового забезпечення громадського контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування. Встановлено, що система місцевого самоврядування включає такі два види контролю, як громадський та державний. Проаналізовано поняття громадського контролю як одного із основних принципів демократії, що пов’язаний із правами особи на інформацію у галузі публічного управління. Проведено аналіз чинного європейського законодавства у сфері правового забезпечення громадського контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування в країнах Західної Європи. Встановлено, що основним правовим документом у сфері місцевого самоврядування є Європейська Хартія місцевого самоврядування 1985 р., яка містить головні принципи та механізми дії самоврядних органів влади. Також важливими документами у даному питанні являються: рекомендація, видана Радою Європи у 1981 р., додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування щодо права участі громадськості у процесах пов’язаних із діяльністю органів місцевого самоврядування, ухвалений у 2009 р., Керівні принципи відносно участі громадськості в ухваленнях політичних рішень, затверджені Комітетом міністрів в 2017 р. Відзначається, що громадський контроль являє собою вид соціального контролю, є комплексом різних заходів, який здійснюють громадяни, інститути громадського суспільства (політичні партії, профспілки, засоби масової інформації, громадські об’єднання) зі спостереження та перевірки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою примусу влади до виконання норм законів, відповідального та компетентного виконання своїх обов’язків. На основі досвіду Франції та Німеччини аналізується практика громадського контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування країн Західної Європи. Французький приклад ілюструє способи, за допомогою яких громадяни можуть здійснювати вплив і контроль над місцевою владою. А саме, через судовий контроль, який доповнює перевірки законності, що здійснюються губернатором. Будь-яка особа з відповідними правами може безкоштовно оскаржити в місцевому суді муніципальні рішення, які призводять до певних наслідків. Це означає, що вони можуть звернутися до місцевого адміністративного суду. Досвід Німеччини підкреслив необхідність прямої участі, з урахуванням чого було запроваджено проміжний механізм між традиційною петицією та референдумом. Цей механізм виявляється у формі громадянської ініціативи і надає можливість муніципальним радам розглядати певні питання, якщо ініціатива має підтримку мінімальної кількості громадянДокумент Нормативно-правові засади банківської діяльності в Україні(Університет «КРОК», 2024) Скоморовський, В.Б.; Яновер, М.Е.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті досліджено нормативно-правові аспекти банківської діяльності в Україні, зокрема основні законодавчі документи, що визначають функціонування банківської системи, такі як Конституція України, Закон «Про банки і банківську діяльність», Закон «Про Національний банк України» та інші правові акти. Також проаналізовано роль Національного банку України як основного регулятора банківської системи та органу нагляду. Розглядаються сучасні питання щодо правового регулювання банківської сфери у рамках фінансового сектору та досліджується вплив міжнародних стандартів, таких як Базельські принципи, на розвиток української банківської системи. У статті вивчаються особливості юридичного статусу Національного банку України та відзначається, що в сучасний час банківська система нашої країни потребує комплексних заходів для підвищення її стійкості та підтримки фінансової стабільності банків. Національний банк України, як орган державної влади, відіграє важливу роль у забезпеченні цих заходів через контроль та нагляд за діяльністю комерційних банків. Розуміння правового статусу Національного банку України, його місце та роль в системі органів державної влади є важливою проблемою. Недостатня ясність визначення правового статусу НБУ в теорії та в Конституції України, а також проблеми у взаємодії з органами виконавчої влади ускладнюють функціонування грошово-кредитної системи та розвиток економіки країни в цілому. Зазначається, що Національний банк України є сучасною державною інституцією, яка має ціль забезпечити стабільність цін та фінансів у країні та сприяти економічному розвитку України. Його особливий статус та незалежність обумовлені потребою ефективного регулювання банківської та грошово-кредитної сфер, хоча можна говорити про обмежену незалежність НБУ. Автономність та самостійність Національного банку України підтримуються механізмом відповідальності перед Верховною Радою України, що є ключовою умовою ефективності та прозорості політики банку. Виконуючи свої законодавчо закріплені повноваження, НБУ має враховувати інтереси держави, співпрацювати з іншими органами державної влади та координувати свою діяльність з ними. У статті також розглядаються проблеми виконання законів та надаються рекомендації щодо поліпшення законодавчого регулювання банківського сектору з метою забезпечення його стійкості та прозоростіДокумент Режими господарювання: проблеми реалізації публічних та приватних інтересів в Україні(Університет «КРОК», 2024) Скоморовський, В.Б.; Фельтіна, Н.А.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті досліджуються сучасні проблеми реалізації публічних та приватних інтересів в Україні, які виникають у процесі управління економічними ресурсами та регулювання господарської діяльності. Аналізується складний і неоднозначний процес взаємодії між державними інтересами, потребами бізнесу та інтересами суспільства, особливо в умовах перехідної економіки. Основною метою є визначення ефективних стратегій та оптимальних режимів господарювання, які могли б забезпечити баланс інтересів держави, приватного сектору та громадськості, а також сприяти інтеграції цих інтересів у загальну економічну політику країни. Актуальність цієї теми зростає у зв’язку зі збільшенням ролі приватного сектору в українській економіці та необхідністю створення нових форм державного управління економікою, які б були орієнтовані на сталий розвиток та соціальну справедливість. Сьогодні в Україні спостерігається необхідність ефективного використання економічних ресурсів, модернізації інфраструктури та залучення іноземних інвестицій, що вимагає чіткого регулювання взаємодії між публічними та приватними інтересами. У процесі дослідження було проведено комплексний аналіз сучасних механізмів реалізації публічних та приватних інтересів в українській економіці. Основні підходи включають державно-приватне партнерство (ДПП) та приватизацію державного майна. Аналіз показує необхідність покращення умов для ДПП, усунення бюрократичних перешкод, створення прозорих тендерів та забезпечення ефективного використання державного майна. Важливо враховувати досвід європейських країн у цьому аспекті для інтеграції більш ефективних та справедливих практик. Приватизація також потребує вдосконалення через створення чіткої та прозорої нормативно-правової бази, яка б забезпечувала рівний доступ до приватизації для всіх учасників ринку та мінімізувала ризики корупції. Це включає удосконалення аукціонних процедур, контроль за аукціонними торгами та незалежний аудит приватизаційних процесів. У ході дослідження було виявлено такі виклики: непрозорість у процесах управління державними ресурсами, проблеми корупції та непрозорі тендери роблять процеси управління ненадійними, що негативно впливає на ефективність використання цих ресурсів. Нерівномірний розподіл економічних ресурсів серед приватного та державного сектору створює дисбаланс у конкуренції та ускладнює розвиток середнього бізнесу. Недосконалість законодавчої бази призводить до правових суперечностей у господарському середовищі. Окремо розглянуто роль громадянського суспільства у забезпеченні прозорості та підзвітності в господарських процесах. Неправильне регулювання та відсутність незалежного громадського контролю роблять неможливим ефективне функціонування ринку та державного управління. Громадські організації та незалежні медіа можуть стати важливими союзниками у боротьбі з корупцією та у підвищенні рівня прозорості у процесах управління. Враховуючи досвід європейських країн та виявлені проблеми, пропонуються наступні рекомендації: розвиток системи незалежного аудиту для забезпечення прозорості приватизацій та ДПП, реформування законодавчої бази для адаптації її до європейських стандартів та усунення правових суперечностей, посилення громадського контролю, підтримка громадських ініціатив та створення незалежних платформ для моніторингу процесів управління державними ресурсами. Результати дослідження показують, що інтеграція ефективних механізмів державно-приватного партнерства та систем громадського контролю може стати основою для гармонізації інтересів держави, бізнесу та суспільства. Такі підходи сприяють сталому розвитку української економіки, покращують інвестиційний клімат та забезпечують соціальну справедливість. Дослідження має стратегічне значення для розробки державної політики, спрямованої на створення справедливих та ефективних умов для економічного зростання та стабільності.Документ Роль міжнародних організацій у протидії тероризму(Університет «КРОК», 2024) Скоморовський, В.Б.; Лучко, О.О.; Скоморовський, Віталій БогдановичНа сучасному етапі рівень загрози тероризму залишається високим, з особливою нестабільністю в регіонах Близького Сходу та Африки, а також зі значними викликами для західних країн. Попри падіння кількості летальних випадків від терористичних актів у 2019 році, згідно з доповіддю Інституту економіки та миру, динамічний характер і непередбачуваність тероризму залишають проблему актуальною та вимагають постійної уваги і адаптації стратегій протидії. Стаття досліджує роль міжнародних організацій у протидії цій глобальній загрозі, аналізуючи як історичні, так і сучасні зусилля, включаючи різноманітні міжурядові ініціативи та правові рамки. В статті детально розглядається вплив резолюцій ООН та діяльності спеціалізованих комітетів, таких як Комітет з боротьби з тероризмом, а також залучення різних регіональних організацій, включаючи ОБСЄ та НАТО. Розглядаються не тільки заходи прямої боротьби з тероризмом, але й стратегії, що включають політичні, економічні та культурні аспекти, спрямовані на усунення кореневих причин тероризму і радикалізації. Стаття також охоплює діяльність Інтерполу, який підтримує міжнародні зусилля в боротьбі з тероризмом, використовуючи свою кримінальну аналітичну базу даних для обміну інформацією та координації міжнародних операцій. Особливу увагу приділено аналізу ролі Інтерполу та його глобальних баз даних, які сприяють обміну інформацією між країнами-членами і посиленню міжнародної співпраці у сфері боротьби з тероризмом. Також висвітлюються ініціативи з вдосконалення міжнародних стандартів у кримінальному переслідуванні терористів, зокрема розробка міжнародних конвенцій проти терористичних вибухів, фінансування тероризму і ядерного тероризму. Стаття відкриває перспективи для додаткових досліджень у сфері правового регулювання антитерористичних заходів та надає пропозиції щодо подальшого зміцнення глобального співробітництва в цій галузі. Закликаючи до міжнародного діалогу та розробки єдиної глобальної стратегії, стаття ставить за мету посилити ефективність міжнародних зусиль у боротьбі з постійно змінюваною природою тероризму.Документ Роль Верховного Суду у сучасному українському правозастосуванні(Університет «КРОК», 2024) Скоморовський, В.Б.; Лантух, Є.С.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті досліджено роль Верховного Суду у забезпеченні сталої та єдиної судової практики, здійснено аналіз чинного законодавства, яке встановлює правову основу виконання функцій Верховного Суду. Зроблено зіставлення законодавства про правотворчу діяльність із правовою природою висновків Верховного Суду щодо застосування норм права. Проаналізовано підходи деяких науковців у характеристиці висновків Верховного Суду щодо застосування норм права та їх співвідношення із судовим прецедентом. Досліджено питання обов’язковості висновків Верховного Суду щодо застосування норм права для судів нижчих інстанцій через призму принципу stare decisis («стояти на вирішеному»), який визначає, що суди повинні дотримуватися висновків, що були прийняті при вирішенні попередньої справи іншим судом. Проаналізовано у розрізі тлумачення та/або доповнення норм права викладені Верховним Судом у постановах конкретні висновки щодо застосування норм права, які фактично розширюють норми права або здійснюють їх тлумачення так, що створюється нове правило, яке має ознаки норм, що відсутні в законодавстві. Окреслено ознаки «джерела права», які притаманні висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права. Зроблено висновки щодо обов’язковості застосування висновків Верховного Суду судами нижчих інстанцій та суб’єктами владних повноважень та про їх вплив на здійснення правосуддя. Зазначено, що Верховний Суд при здійсненні правосуддя та перегляду справ частково вдається до формування висновків, які фактично розширюють норми права або здійснюють їх тлумачення так, що створюється нове правило, яке має ознаки норм, які відсутні в законодавстві. За відсутності чіткої вказівки в процесуальному законодавстві щодо юрисдикції суду, який має розглядати конкретну категорію справ, Верховний Суд фактично створює правило, яке визначає суд, що має вирішувати такий спір. Наголошено, що Верховний Суд формує висновки щодо застосування норм права, які є певною формою судового прецеденту і обов’язкові для застосування як судами нижчих інстанцій, так і суб’єктами владних повноважень у відповідності до законодавчого регулюванняДокумент Погляди Іллі Шрага на систему правосуддя в українських землях після Судової реформи 1864 р.(Університет «КРОК», 2022) Скоморовський, В.Б.; Кінзерська, Т.В.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті досліджуються погляди відомого українського адвоката, громадського і суспільно- політичного діяча Іллі Шрага на систему правосуддя в українських землях після Судової реформи 1864 р. Зазначається, що у середині ХІХ ст. центральна імперська влада оголосила низку реформ, зокрема селянську, військову, міську, земську, судову, котрі суттєво вплинули на тогочасне суспільно-політичне життя. Наголошується, що серед запропонованих реформ найбільш послідовною і завершеною була Судова реформа 1864 р. Стверджується, що реформування судової системи неодноразово ставало предметом дискусій у вищих ешелонах імперської влади. Констатується необхідність трансформації судової системи, оскільки існуюча система правосуддя не відповідала тогочасним реаліям. Вона не була досконалою, і це неодноразово доводила судова практика. Часто спостерігалась недостатня фахова кваліфікація суддів та хабарництво, суди вирішували справи, розглядаючи лише письмові матеріали слідства. Акцентується на тому, що аналіз функціонування судових установ на території українських земель після Судової реформи 1864 р. займає важливе місце у творчій спадщині І.Шрага. Зауважується, що юридичний фах ученого дозволив доволі детально досліджувати особливості функціонування судових установ з урахуванням тих суспільно-політичних і правових чинників, що суттєво впливали, а часто й визначали принципи діяльності судових інституцій. Зазначається, що будучи фаховим юристом з багатим практичним досвідом дослідник детально простежив функціонування судів після їх реформування у період царя Олександра ІІ. Стверджується, що на основі застосування порівняльного аналізу вченому вдалося простежити особливості функціонування судових установ після Судової реформи 1864 року і аж до періоду проголошених самодержавством контрреформ у судовій сфері у кінці ХІХ ст.Документ Нормативно-правове забезпечення розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з комунальної у приватну власність(Університет «КРОК», 2022) Скоморовський, В.Б.; Рибченко, В.І.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті зазначається, що процедура відведення земельних ділянок є особливо актуальною, адже відповідно до Конституції України, «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». З огляду на це, постає потреба в аналізі нормативно-правової бази для розкриття всіх тонкощів Конституції України, Земельного кодексу, інших актів, а також в аналізі проблем, які можуть виникнути при відведенні земельної ділянки. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно, відповідно до ст. 14 Конституції України. Крім того, варто зазначити, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України відповідно до статті 19 Конституції України. Варто зазначити, що громадяни України мають право відведення у власність земельної ділянки безоплатно, проте чимало громадян ним не користуються через необізнаність у зазначеному питанні. На це може бути безліч причин, але головною причиною вважаємо те, що рівень правової свідомості громадян на сьогодні є доволі низьким. Практичний досвід засвідчує, що громадяни, зацікавлені в отриманні у власність земельної ділянки безоплатно, знаючи про це право, завжди намагаються дізнатися в місці подання заяви щодо отримання дозволу на відведення земельної ділянки з державної або комунальної власності в сільській, селищній, міській раді. Оскільки, як зазначено вище, правосвідомість громадян не на найвищому рівні, то їм потрібно більш детально ознайомлюватися з чинним законодавством та у разі потреби звертатися за додатковим роз’ясненням до компетентних структур. Часто трапляються випадки стосовно черг на отримання земельних ділянок. Існує хибна думка, що достатньо написати заяву без зазначення орієнтованого місця розташування та орієнтованих розмірів. Як результат, громадяни отримують мотивовану відмову на їх заяву. Ще однією з проблем, які трапляються на сьогоднішній день, є те, що громадяни вважають, що вони можуть отримати земельну ділянку тільки за місцем їх реєстрації, але Земельний кодекс регламентує інше. Варто зазначити, що якщо громадяни, які знають усю процедуру відведення земельних ділянок, подають заяву на отримання дозволу щодо відведення земельної ділянки з державної чи комунальної власності, то вони зазначають орієнтоване місце розташування та орієнтовані розміри, а також знають те, що їх заява повинна бути розглянутою в місячний строк. У державі існує проблема, яка полягає не в розгляді заяв громадян, а в незабезпеченні міським головою належної роботи виконавчого комітету, оскільки більшість громадян, що не отримали дозвіл, звертаються до юристів чи адвокатів, які з’ясовують в судовому порядку те, що їх права були порушені.Документ Трансформаційні процеси системи судочинства в українських землях після судової реформи 1864 року(Університет «КРОК», 2023) Скоморовський, В.Б.; Сендецький, В.Р.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті розкриваються трансформаційні процеси системи судочинства на українських землях після Судової реформи 1864 року. Зазначається, що судова реформа була важливим елементом реформування загальноімперського законодавства середини ХІХ століття. Вона характеризувалася найбільшою послідовністю серед заявлених тогочасних перетворень загальноімперського законодавства. Її переваги доволі чітко проявилися на фоні судових порядків, що існували у дореформений період. Стверджується, що необхідність реформування судової системи стала об’єктивною потребою часу, адже на території країни існувало надзвичайно широке коло судових інстанцій, підсудність яких часто не була визначена, спостерігався різний порядок судочинства, що у підсумку негативно позначилося на процедурі звернення до суду задля захисту своїх прав та інтересів. Наголошується, що проголошені після судової реформи демократичні принципи дали можливість запровадити новий суд, який мав всестановий характер, і був покликаний забезпечити належні гарантії справедливого і неупередженого судового розгляду. Такий принцип мали втілювати судові палати, які запроваджувалися по усі території країни. Зауважується, що на території українських губерній у різний проміжок часу було створено Харківську, Одеську та Київську судові палати. У процесі заснування нових судових інституцій судові палати мали повноваження здійснювати різноманітні види діяльності. Значення судових палат неухильно зростало і поступово вони ставали суттєвим та ефективним елементом запровадження судових перетворень в країні. Палати проголошувалися апеляційною інстанцією стосовно рішень окружних судів, а також діяли як суд першої інстанції із визначених законом справ. Відзначено, що поряд із судовими палатами діяли мирові суди, які розглядали дрібні цивільні та кримінальні справи та окружні суди, до компетенції яких належали справи, що не відносились до сфери відання мирових суддів та компетенції судових палат. Найвищим судовим органом визначався Сенат. Зазначається, що трансформаційні процеси системи судочинства проходили не завжди злагоджено та зустрічали неабиякі труднощі. Це пов'язувалось насамперед з тим, що окремі території за своїм розвитком та складом були різними, а тому одночасне втілення норм судових статутів у межах цілої країни не видавались можливим. Поставало питання щодо фінансового та кадрового забезпечення реформи, яке на старті судових трансформацій вирішено не було. З огляду на це втілення норм судових статутів суттєво гальмувалося, що часто призводило до неузгодженості у діяльності членів судових установ, а також позначалося на ефективності функціонування судових інституцій.Документ Становлення та розвиток місцевого самоврядування у зарубіжних країнах(Університет «КРОК», 2023) Биков, О.М.; Скоморовський, В.Б.; Биков, Олександр Миколайович; Скоморовський, Віталій БогдановичНаукова стаття, присвячена питанню становленню та розвитку місцевого самоврядування в зарубіжних країнах, розкриває основні питання ґенези місцевого самоврядування у країнах англо-американської системи права. У статті наводяться питання становлення місцевого самоврядування у Великобританії та основи закономірного законодавчого регулювання місцевого самоврядування. У статті розкрито питання північнонімецького об’єднання міст, в рамках якого поступово набувалися політичні права, в тому числі право приймати ключові, обов’язкові для виконання рішення на з’їздах представників ганзейських міст. Стаття містить інформацію щодо міського самоврядування Франції, яке було створено в результаті комунальної революції, під час якої місцеві громади вибороли свої свободи від королівської та сеньйоріальної влади. У науковій статті визначено, що інститути місцевого самоврядування європейських країн представляють практично весь спектр моделей організації та регулювання життя й діяльності місцевих громад. Досліджено, що кожна з європейських країн так чи інакше дотримувалася загальноєвропейських імперативів культури і традицій, що згодом забезпечило європейську ідентичність в організації муніципального управління і знайшло вираження у прийнятті в 1985 році Європейської хартії про місцеве самоврядування, яка закріпила загальні принципи формування місцевого самоврядування в Європі. Охарактеризовано, що теорія фактичного представництва, згідно з якою члени парламенту представляють всю націю, незалежно від місця обрання, оформилася в XVIII столітті та належала англійському праву. Наведено особливості англійського самоврядування в XIX ст., яке полягало в тому, що місцеве самоврядування виступало другорядною системою по відношенню до парламентського самоврядування, тому зміни в місцевому управлінні йшли за трансформацією політичних інститутів і змінами в розстановці політичних сил у парламенті; а демократизація виборчого права сприяла формуванню місцевого самоврядування. Констатовано, що розвиток та становлення місцевого самоврядування Великобританії відбувався схоже на український розвиток, підставою відмінностей є віднесення України до країн континентальної системи права, а Великобританії – до країн англо-американської правової системи.Документ Організаційно-правові основи розбудови армії директорії УНР (1918-1920 рр.)(Університет «КРОК», 2023) Скоморовський, В.Б.; Вікторська, Я.В.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті досліджено організаційно-правові основи розбудови армії Директорії УНР, виокремлено етапи військового будівництва, охарактеризовано нормативно-правові акти у військовій сфері та розкрито їх значення для створення національної армії. Здійснено правовий аналіз військової доктрини Директорії УНР. Характеризуючи українську армію часів правління Директорії, здійснено спробу з’ясування правового механізму реалізації чинного на той час законодавства. Розглядається перебіг та головні напрямки юридичного механізму формування армії Директорії УНР у 1918-1920 рр. Проводиться оцінка історико- правового досвіду для розвитку війська в сучасних умовах. Досліджуються основні риси формування армії Директорії УНР 1918-1920 рр. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення війська доби Директорії УНР 1918-1920 рр. Розглядається соціально-правовий статус військовослужбовців, досліджується питання соціальної захищеності війська доби Директорії УНР. Наголошено на важливості міждержавних відносин для військового будівництва армії доби Директорії УНР. Виокремлено позитивні та негативні чинники впливу на формування та створення армії доби правління Директорії УНР у 1918-1920 рр. З’ясовується організація влади в центрі та на місцях, формування державного апарату та їх правове закріплення, а також практичне застосування законодавчої техніки персоніфікованими особами доби правління Директорії УНР, їх роль та значення для розбудови армії. Зроблено висновки про актуальність аналізу нормативно-правового забезпечення Директорії УНР, виокремлено позитивні форми діяльності уряду Директорії УНР щодо армії, а також вказано недоліки її правління, що призвели до занепаду війська. Проаналізовано внутрішнє становище у колах військовослужбовців та показано вплив на нього міжпартійних суперечок та офіційної позиції уряду держави. Показано принципи формування головних напрямів військового будівництва в умовах кадрового дефіциту у керівних колах з урахуванням особливостей тогочасної суспільно-політичної ситуації в державі. Наголошується на важливості історичного досвіду для сьогоднішньої розбудови Збройних сил України.