Становлення мотиваційної сфери людини в процесі онтогенезу

Abstract

У статті проаналізовано сутність традиційних та новітніх наукових уявлень про мотиваційну сферу особистості та розвиток цієї сфери в онтогенетичній історії людини. З’ясовано, що, на відміну від традиційних уявлень, мотиваційна сфера особистості і мотивація (як центральне утворення цієї сфери) не є сталим психологічним конструктом, локалізованим у свідомості людини. Скоріше це динамічний процес, який зачіпає всі сфери існування людини: 1) психіку в усіх її вимірах; 2) свідомість як головний чинник контролю за перебігом життя людини; 3) тіло з усіма його соматичними маркерами комфорту та дискомфорту; 4) соціальне оточення з його нормами-рамками з приводу належного й неналежного та відповідним набором санкцій за дотримання чи недотримання наявних норм. Акцентовано увагу на ролі мотивації як системного чинника розвитку і діяльності людини від народження до завершального етапу її життєвої історії та визначено ключове значення мотивації для успішної соціалізації й інкультурації дитини в соціальну ситуацію її розвитку та в широкий простір її соціального буття. Показано, що базовим і найсензитивнішим періодом формування мотиваційної сфери є період дошкільного дитинства, коли повною мірою активується й реалізується необхідний віковий потенціал для цього, і що саме в цей час у психіці дитини актуалізується більшість психологічних новоутворень, здатних цей потенціал розгорнути, посилити і зміцнити. Проаналізовано чинники та механізми формування мотиваційної сфери дитини, успадковані нею від народження, та чинники впливу на цей процес референтного соціального оточення, серед яких особливе значення відведено якісній емоційній комунікації дитини з її оточенням. Показано, що: 1) без якісного емоційного обміну з соціальним оточенням, особливо з близькими дорослими, формування «якісної» мотивації практично неможливе: емоції є необхідним фундаментом для формування мотивації; 2) брак емоційно-мотиваційного розвитку в дошкільному дитинстві негативно позначається на якості мотиваційної сфери особистості впродовж усього її подальшого, в т.ч. і дорослого життя. Представлено й обгрунтовано розроблену згідно з традиціями вітчизняної психології онтогенетичну модель розвитку мотиваційної сфери особистості від народження до пізньої зрілості, яка презентує рух мотиваційного розвитку в напрямку від імпульсивного відреагування на стимули оточення (у найбільш ранньому дитинстві) до свідомих, осмислених реагувань індивіда на різних рівнях його психологічної зрілості на стимули і вимоги соціального оточення. Показано, що така комунікація може бути успішною лише в разі, якщо вона узгоджена дорослими з онтогенетичними потребами та віковими психологічними новоутвореннями дитини. У разі неузгодження формується неякісна, викривлена мотивація, і це становить серйозні проблеми особистого та соціального характеру, в т.ч. проблеми міжособистісної, професійної та інших видів взаємодії між людьми, які виходять за межі дошкільного віку у простір дорослого життя учасників соціальної комунікації і можуть виявлятися як хронічні мотиваційні конфлікти та інші психологічні проблеми.