Гнучкість та адаптивність норм права в контексті юридичної техніки

Abstract

У статті досліджено співвідношення понять «гнучкість норми права» та «адаптивність норми права» в контексті юридичної техніки. Проведено аналіз наявних в науковій літературі підходів до розуміння зазначених категорій. За результатом аналізу, з огляду на потреби даного дослідження, дискусійність наявних у правовій науці визначень категорії «гнучкість норм права» та відсутність визначення категорії «адаптивність норм права», автор пропонує власне визначення цих категорій. Автором пропонується розглядати гнучкість норм права як їх властивість, що полягає у здатності таких норм права застосовуватись варіативно, а адаптивність – як властивість норм права, що полягає у їх здатності пристосовуватись до змін в умовах функціонування. В процесі дослідження проведено відмежування випадків спільного прояву обох зазначених властивостей та кожної з них окремо. Зазначено, що адаптивність може проявлятись як завдяки гнучкості, так і незалежно від неї – через зміну правозастосовної практики. Зазначено, що зміна правозастосовної практики може мати місце як в практиці Верховного Суду при тлумаченні норм вітчизняного законодавства, так і в практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні ним норм Європейської конвенції з прав людини. Зазначено, що гнучкість як властивість норм права може проявлятись окремо від адаптивності у випадках, коли передбачена формалізацією норми варіативність застосовується не у зв’язку з змінами в умовах функціонування норми права. Наведено приклад з практики Верховного Суду, в якому мало місце адаптація норми права, яка не передбачала варіативності свого застосування, до нових умов її функціонування, що виникли внаслідок змін у чинному законодавстві України. У статті розмежовано сфери дії правотворчої та правозастосовної юридичної техніки, що забезпечують норми права відповідними властивостями. Зазначено, що гнучкість як властивість норм права може бути забезпечена дотриманням правил правотворчої юридичної техніки, тоді як адаптивність – частково правотворчої (у межах, тотожних гнучкості), а частково правозастосовної (у межах зміни практики тлумачення).