Український кейс: репатріанти між очікуваннями й реальністю повернення

Abstract

Статтю присвячено вивченню особливостей дистресу репатріації серед біженців війни, зокрема в умовах повернення до України. Стверджується, що дистрес репатріації відрізняється у «добровільних мігрантів» та біженців: якщо у перших він здебільшого зумовлений невідповідністю між очікуваннями щодо професійної реалізації та бізнес-можливостей і реальною соціально-економічною ситуацією на батьківщині, то у біженців війни джерелом дистресу виступає розрив між емоційно забарвленою надією на відновлення «дому» та реальною ситуацією, позначеною наслідками руйнувань, загрозами безпеці та трансформацією соціальних мереж. Для дослідження було залучено респондентів, які нещодавно повернулися до України, що забезпечило якісний і кількісний матеріал для аналізу. Збір даних здійснювався через відкриті питання, що дозволяли учасникам висловити власні оцінки та переживання. Отримані відповіді систематично кодувалися та об’єднувалися у тематичні категорії, що дало змогу виділити основні прояви дистресу та закономірності його формування. Показано, що дистрес репатріації формується під впливом двох взаємопов’язаних чинників: по-перше, через розрив між очікуваннями та реальною ситуацією після повернення, по-друге, через сприйняття та оцінювання відмінностей між Україною та країною тимчасового перебування. Найпотужніше психологічне навантаження створюють питання безпеки та організації повсякденного життя, бюрократичні та соціальні виклики для вразливих груп, економічні труднощі та високі ціни. Відмінності між країнами увиразнюються через корупцію, слабкість державних інституцій, проблеми побутової та інфраструктурної організації, обмежену підтримку у сфері освіти та соціальних гарантій. Підкреслено, що повернення біженців має стратегічне значення для виживання країни, оскільки репатріанти відновлюють демографічний і трудовий потенціал, а також соціальні та економічні зв’язки. Надання ефективної психологічної, соціальної та економічної підтримки може стимулювати «ланцюгову реакцію» серед інших потенційних репатріантів через соціальне моделювання та інформаційне поширення успішного досвіду інтеграції, підвищуючи їхню готовність і мотивацію до повернення.