Децентралізація і право на самовизначення: етична перспектива кримськотатарської автономії

Abstract

Стаття присвячена аналізу правових позицій Європейського суду з прав людини щодо визнання прав корінних народів на збереження і розвиток власної ідентичності в межах демократичної держави. У статті обґрунтовується необхідність інтеграції етичного виміру в національне правотворення, зокрема при форму ванні моделей автономії для кримськотатарського народу як автохтонної спільноти України. Наголошується, що рішення ЄСПЛ у справах, пов’язаних із культурними, мовними та релігійними правами меншин, формують уніфіковане розуміння автономії не лише як територіального чи адміністративного явища, а як правового механізму захисту колективної гідності, історичної пам’яті та культурної самобутності. Звертається увага на те, що прецедентна практика Суду формулює принципово важливі положення для держав-учасниць Конвенції, згідно з якими обов’язок держави не обмежується утриманням від дискримінаційних дій, але включає активні заходи для створення умов, у яких національні меншини та корінні народи можуть ефективно реалізувати своє право на колективне існування. Зазначається необхідність імплементації цих підходів у національну систему публічного управління, особливо в умовах триваючої деокупації та реконструкції інституційної взаємодії на території Криму. У цьому контексті кримськотатарське питання постає як лакмусовий папірець зрілості української державності, її спроможності гармонізувати правові та моральні засади сучасного демократичного устрою. Обґрунтовується висновок, що реалізація автономних прав кримськотатарського народу має спиратися не лише на історичну справедливість, а й на усталені стандарти міжнародного права, підтверджені юрисдикцією ЄСПЛ, які визнають за корінними народами особливий статус у державі за умови дотримання принципів територіальної цілісності, недискримінації та культурного плюралізму. Такий підхід дає можливість осмислити автономію як дієвий правовий інструмент не роз’єднання, а навпаки — ствердження єдності через різноманіття, у якому кожна спільнота має право на розвиток, самореалізацію та символічне визнання