Формування передумов для Української Далекосхідної Республіки: роль культурно-просвітницької діяльності у процесі державотворення

Abstract

Протягом століть Український народ боровся за свободу, незалежність, власну державність та суверенітет. Культурно-просвітницька діяльність українців на Далекому Сході стала важливим інституційним чинником у процесі державотворення та створення передумов для Української Далекосхідної Республіки в 1917 році. Без цього важливого напрямку діяльності неможливе існування жодної нації. Культурно-просвітницька сфера надихала українців на боротьбу за свободу, сприяла піднесенню над буденністю, рабством та матеріально-економічними труднощами. У вирі історичних змін це стало формою національної самосвідомості, відображенням багатовікового досвіду державотворення української нації на шляху до національного самовизначення. Завдяки спадкоємності традицій української культури, де найвищого значення досягають такі соціальні цінності та духовні надбання, як соборність, демократія, толерантність, рівність, справедливість та гуманність. Аналітико-правові дослідження та аналіз культурно-просвітницької діяльності на Далекому Сході є важливим чинником державотворчих процесів та передумов утворення Української Далекосхідної Республіки, що виникали та розвивалися з давніх часів заселення українців на Далекому Сході. Переселення, часто вимушене, розпочалося ще за часів імперського варварства (р)осійського періоду царату Катерини та Петра I. Коли в крові українців топили «Коліївщину», знищували козацтво, і перші переселення царським урядом почалося ще в другій половині XVIII століття (1765-1785 роки) на території Далекого Сходу (Забайкальська, Маньчжурська, Амурська, Приморська, Сахалінська, Камчатська місцевості). Показовою в цьому контексті є теза, окреслена в третьому томі «Історії української культури», присвяченій еволюції національно-культурного процесу: козацька Україна подарувала світові цілу плеяду талановитих діячів культури та освіти –майстрів пензля і графіки, архітекторів, композиторів, блискучих літераторів, філософів і мислителів. Високий культурний рівень українського суспільства другої половини XVII-XVIII століття зафіксували тогочасні джерела. Мандрівників і чужоземців вражали високий рівень освіченості місцевого населення, значно вищий, ніж у (р)осійській державі, організація побуту тощо. Культурно-просвітницька діяльність українців на Далекому Сході велася практично в багатьох місцях, на територіях, де компактно проживало українське населення. Саме вони, а також вікові традиції українства зумовлювали специфіку різних драматичних гуртків і театрів, освітніх і мистецько-художніх шкіл, напрямків культури, що зароджувалися і знаходили подальший розвиток і вплив на суспільні інтереси, далекосяжні напрямки і наслідки для прийдешніх часів. Слугували і залишалися тим могутнім джерельним ресурсом, що викристалізовував крізь місцеві реальності, і поширював культурні та суспільно-політичні настрої та ідеї, де виразно відображалася українська самобутність і світосприйняття, національна державотворчість. Специфічною формою української культурно-просвітницької діяльності були «Шевченківські свята», традиція влаштування яких на Далекому Сході була започаткована ще в 1909 році. Вони стають вільними загальнонаціональними масовими святами українства, мали значне освітнє і виховне значення. Широкого поширення на Далекому Сході набули українські хорові колективи народних пісень, що несли в маси національний патріотизм, самобутність думки, свободи духу.