Перфекціонізм як проблема психології особистості

Abstract

Прагнення людини до досконалості в усьому психологи називають перфекціонізмом, що у перекладі з латини означає „довершеність”В принципі, перфекціонізм, в розумних межах, – прекрасна риса, а перфекціоністи – наполегливі й організовані люди. На них завжди можна покластися. Вони надійні, і якщо кажуть, що виконають завдання з максимальною якістю, то так воно й буде. Але як живеться самим перфекціоністам і тим, хто з ними поруч? Перфекціонізм шириться світом і з кожним роком молодшає. Перфекціонізм побудований на болісному парадоксі: прийняття помилок є необхідною частиною дорослішання та навчання. Він також пов’язаний із цілим списком психічних відхилень: депресією та тривожністю (навіть у дітей), завданням шкоди собі, соціальною та агорафобією, обсесивно-компульсивним розладом, анорексією, булімією та іншими розладами харчування, посттравматичним стресовим розладом. Більшість перфекціоністів так само вимогливі і до оточуючих, тож роблять заручниками свого перфекціонізму не лише себе, а й своїх близьких. Вони постійно шукають недоліки і намагаються виправити помилки всіх навколо себе. Особливо від батьків-перфекціоністів страждають діти. Взагалі, хоча, на думку фахівців, схильність до перфекціонзму може бути вродженою, найчастіше перфекціоністами роблять дітей занадто вимогливі батьки. Дитина старається робити все бездоганно, аби їм догодити, боїться, що її розлюблять, якщо вона не буде ідеальною, якщо у неї щось не вийде. Але ж дитині, та й людині будь-якого віку, потрібно надусе, щоби її любили не за якісь чесноти, успіхи і досягнення, а просто так, тому, що вона є вона. У даній статті автором розглядається явище перфекціонізму, структура та типи перфекціонізму, його вектори та, причини виникнення даного психічного явища.