Класичні теорії інноваційного розвитку: методологічні обмеження у контексті українських реалій

Abstract

У статті здійснено системний аналіз класичних теорій інноваційного розвитку —шумпетерівської традиції, еволюційної економіки та інституційного підходу —з метою виявлення їх методологічних можливостей і обмежень у контексті сучасних українських реалій. Показано, що в умовах глобалізації, формування постіндустріального інформаційного суспільства та становлення економіки знань інновації стають ключовим чинником конку-рентоспроможності держави та довгострокового економічного зростання. Проаналізовано теоретичні засади шумпетерівської концепції, яка акцентує роль підприємця-інноватора, кредиту та процесу «творчого руйнування» як внутрішнього механізму трансформації економічної системи. Обґрунтовано, що ця модель недостатньо враховує інституційні обмеження, нестабільність середовища та соціальні наслідки структурних змін, характерні для трансформаційних економік.Розглянуто еволюційний підхід, у межах якого інноваційний розвиток трактується як безперервний процес накопичення знань, технологічних змін і взаємодіїекономічних агентів у межах національних інноваційних систем. Водночас показано, що припущення про поступовість і спадкоємність розвитку суперечать реаліям України, для яких характерні структурні розриви, нестійкість інституцій та вплив зовнішніх шоків. Інституційний підхід дозволяє пояснити роль формальних і неформальних правил, трансакційних витрат, довіри та якості державного управління у формуванні інноваційної економіки, однак і він має обмеження через нестабільність інституційного середовища та розрив між нормами і практикою їх реалізації. Зроблено висновок, що інноваційний розвиток України доцільно розглядати як складний трансформаційний процес, який потребує інтеграції та адаптації різних теоретичних підходів з урахуванням національної специфіки тасучасних викликів.