Метафора неусвідомлюваного аналітичного третього у психотерапевтичній практиці: методологічний потенціал

Abstract

Перед психотерапевтичною спільнотою сьогодні постає низка нових викликів та завдань. Частково вони пов’язані з вимогами часу, коли ситуація великої війни змушує переосмислювати та адаптувати практику, але також з необхідністю подолання посттоталітарного та постколоніального минулого, що призводить до стагнації психотерапевтичної думки, яка виявляється замкненою у тоталітарних дискурсивних практиках. Очевидною є потреба асиміляції сучасних реляційних поглядів. Розглянуто вплив на психотерапевтичну практику реляційного повороту, що може бути узагальнений трьома принципами: приматом пов’язаності, психоаналітичною герменевтикою, інтерсубʼєктивною онтологією. Мета статті полягає у висвітленні методологічного потенціалу метафори неусвідомлюваного аналітичного третього у психотерапевтичній практиці. Методи дослідження. Основним методом отримання результату є метод експертних оцінок. Результати. Зазначено, що для психотерапевтичного дискурсу метафори є основним інструментом фіксації змісту. Метафора є формою, за допомогою якої в процесі психотерапії конструюється конкретний аспект процесу. Метафора неусвідомлюваного аналітичного (інтерсуб’єктивного) третього потрапляє у широкий семантичний простір метафор поля, вона допомагає оприсутнити неусвідомлювані процеси взаємного афективного впливу, результуючим чого є «спільне творення» у психотерапевтичній діаді або групі, визнати та дослідити вплив кожної дійової особи на стосунок. Також розглянуто потенціал використання цієї метафори у терапії, зокрема в діадах «супервізор-супервізант» та «психотерапевтклієнт». Крім того, у статті порушується питання про можливість рефлексії стосунків у психотерапевтичній парі. Висновки. Метод експертних оцінок дозволив зробити висновки, що використання метафори «неусвідомлюваний аналітичний третій» допомагає в метапозиції оцінити як терапевтичний процес загалом, так і власні переживання психотерапевта та його «білі плями». Це виявляється особливо корисним, для дослідження та опрацювання стагнацій та глухих кутів у терапевтичній діаді. Згадана метафора допомагає оприсутнити неусвідомлювані процеси взаємного афективного впливу, результуючим чого є «спільне творення» у психотерапевтичній діаді, визнати та дослідити вплив кожної дійової особи на стосунок