Генезис глобальної системи антикорупційної боротьби

Abstract

Корупція без постійної протидії їй має властивість розширюватися. Ось чому все більш природним для будь-якої держави стає здійснення постійної антикорупційної політики. Лише ця стратегія видається єдино ефективною в нинішніх умовах. При цьому вона не протиставляється застосуванню правового державного примусу до корупціонерів. Навпаки, цей примус стає більш ефективним, оскільки вбудовується в загальну систему антикорупційного стримування. Антикорупційна політика – це комплекс правових, економічних, освітніх, виховних, організаційних та інших заходів, спрямованих на створення системи запобігання та протидії корупції і усунення причин її виникнення. Метою антикорупційної політики є зниження рівня корупції та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства від її негативних наслідків. Корупція є, мабуть, найбільшою політичною та економічною проблемою людства у XXI столітті. Це явище лежить в основі або близько до таких ганебних суспільних проявів, як бідність, політична нестабільність, організована злочинність, міжнародний тероризм, громадянське невдоволення, економічний спад і ряду інших, погіршуючи якість життя мільярдів людей на земній кулі. З огляду на обраний Україною шлях до інтеграції у світову спільноту та міжнародне бізнес-середовище, зусилля, що здійснюються для демократизації суспільного життя – запровадження світових антикорупційних стандартів в правове поле держави, стає дедалі більш актуальним. В статті досліджені джерела корупції як негативного глобального суспільного явища, розглянута трансформація антикорупційних ініціатив, проаналізований поетапний процес формування системи міжнародних методів антикорупційної боротьби з 60-х років минулого століття до сьогоднішнього дня, описані основні міжнародні правові акти та громадські ініціативи щодо запобігання корупційним проявам в державних інституціях і міжнародному бізнесі, які приймались на кожному етапі.