Соціально-психологічні чинники ухвалення рішень в умовах невизначеності

Abstract

У статті розглянуто феномен невизначеності як наукову категорію філософії та сучасної соціальної психології. Акцентовано увагу на істотних відмінностях щодо уявлень і визначень цієї категорії філософами та соціальними психологами. Показано, що практично всі філософські учіння кваліфікують невизначеність як іманентну ознаку буття і, згідно з цим описують оптимальні – позитивні й розвивальні шляхи і відповідні патерни поведінки індивідуальних та колективних суб’єктів невизначеного буття. Поряд із цим наводяться докази того, що соціально-психологічні наукові теорії тлумачать невизначеність насамперед як стресогенний і травмівний чинник буття, який людина мусить повсякчас долати в ім’я свого виживання. Проаналізовано зовнішні та внутрішні джерела (когнітивні, емоційні та інтеракційні) особистісних ризиків невизначеності та наголошено на тому, що, поряд із ризиками психологічної, екологічної й особистісної невизначеності особливе місце посідають ризики спектру так званої «габітуальної», або «кризової взаємодії» (кризові емоції, переживання, почуття, стани тощо, які актуалізують відповідні когнітивні патерни мислення і поведінки та пошук прийнятних моделей неприйнятної ситуації з метою виходу із стану кризи. Показано, що головним природним потягом переважної більшості людей в умовах невизначеності є їхнє фанатичне прагнення до визначеності, яке сприймається ними як умова збереження не лише особистісної цілісності, а й власного життя в цілому. І в прагненні до такої визначеності люди втрачають смисли і позитиви невизначеності, яка створює умови і нові горизонти для народження і вибудовування нових цінностей і нових смислів. Також показано, що ухвалення рішень в умовах невизначеності має ряд принципових особливостей, які насамперед стосуються не так якості цих рішень, як їхнього позиціонування на різних рівнях упровадження: 1) рівні ухвалення цих рішень суб’єктами, на яких спеціальними повноваженнями покладено відповідний обов’язок; 2) рівні розуміння і схвалення даних рішень цільовими аудиторіями; 3) рівні розуміння і прийняття їх переважною більшістю окремих громадян. Окрім того, це стосується максимального наближення ухвалених рішень до несуперечливих і впізнаваних більшістю осіб даної соціокультурної групи символічних форм.