Міжнародно-правові механізми реституції та їх імплементація в Україні

Abstract

Стаття присвячена комплексному дослідженню міжнародно правових механізмів реституції як ключового елементу системи репарацій у контексті перехідного правосуддя та постконфліктного відновлення. Здійснено поглиблений аналіз еволюції правової природи реституції від класичної міждержавної моделі відшкодування до сучасних концепцій, орієнтованих на захист прав індивідуальних потерпілих, що відображає трансформацію міжнародного права під впливом розвитку міжнародних стандартів прав людини та гуманітарного права. Розкрито зміст і значення положень Базових принципів ООН щодо права на правовий захист і відшкодування шкоди жертвам грубих порушень міжнародного права, які визначають реституцію первинним та пріоритетним механізмом відновлення прав. Проаналізовано релевантну судову практику міжнародних юрисдикційних органів, зокрема Міжнародного Суду ООН, Європейського суду з прав людини та Міжнародного кримінального суду, що сформували сучасні підходи до застосування реституції як інструменту відновлення порушених прав, повернення майна, свободи та правового статусу осіб. Особлива увага приділена рішенням ЄСПЛ у справах щодо порушень майнових прав та окупації територій, які формують прецедентне підґрунтя для подальших процесів відшкодування шкоди, завданої Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Досліджено сучасні міжнародні ініціативи зі створення спеціальних механізмів компенсації збитків Україні, включаючи діяльність Реєстру збитків Ради Європи, концепцію Українського банку реституції та реконструкції, механізми прискореного використання доходів від заморожених російських активів (ERA Loans). Висвітлено проблемні аспекти їх практичної реалізації та перспективи формування повноцінної багаторівневої системи репарацій. Проаналізовано виклики імплементації міжнародних стандартів реституції у правову систему України, зокрема фрагментарність нормативного регулювання, недостатню оцифрованість реєстрів майнових прав, обмежені інституційні спроможності судів та органів державної влади щодо масової обробки вимог. Особливу увагу приділено питанням захисту і повернення культурних цінностей, незаконно переміщених з окупованих територій, та необхідності вдосконалення національних процедур документування втрат культурної спадщини. Обґрунтовано необхідність створення цілісної нормативної бази у сфері репарацій та спеціалізованої інституції з координації процесів документування, обробки вимог та взаємодії з міжнародними механізмами. Підкреслено, що ефективна система реституції є не лише інструментом відновлення порушених прав, але й важливим чинником зміцнення довіри до держави, забезпечення верховенства права та стійкого миробудування в умовах перехідного правосуддя.