Фактори правоутворення: до питання методології пізнання

Abstract

Правоутворення як явище соціального плану обумовлене комплексом факторів, які визначають передумови, зміст та результат формування права. Вказані фактори мають соціальний характер, обумовлені суспільним розвитком, визначають об’єктивну необхідність зміни правового регулювання. Не зважаючи на те, що в юридичній науці проблема факторів правоутворення не є новою, оскільки розкривається в працях таких вчених як С. В. Бобровник, Ж. О. Дзейко, М. І. Козюбра, М. М. Марченко, Н. М.Оніщенко, Н. М. Пархоменко, О. В. Петришин, О. Ф. Скакун та інших, актуальність її наукової розробки на сьогодні не викликає сумніву, що пояснюється: багатоаспектністю та неоднозначністю наукового розуміння факторів правоутворення; особливостями сучасного етапу розвитку факторів правоутворення, що пов’язано з поточною трансформацією суспільних відносин; потребами вдосконалення практики вияву факторів правоутворення, їх аналізу та встановлення реальної об’єктивної потреби зміни правового регулювання. Не применшуючи високого рівня актуальності наукового дослідження факторів правоутворення, хотіли б наголосити на тому, що таке наукове дослідження потребує вивчення факторів правоутвореня з точки зору їх пізнавальних властивостей, що забезпечить усталеність розуміння факторів правоутворення, розкриє їх ключові закономірності. Для реалізації вказаної задачі дослідження методологічну основу має становити комунікативно-інституційний підхід, що надасть змогу розкрити зміст факторів правоутворення як комплекс комунікативних взаємовідносин між суб’єктами соціуму, їх динаміку, значення та характер впливу; визначити і охарактеризувати їх інституційний прояв у вигляді правової норми (припису), що приймається, змінюється або скасовується; встановити взаємозв’язок між змістом факторів правоутворення та результатом їх впливу на зміст права і характер правового регулювання