Відображення норм цивільного процесуального права у судових статутах 1864 р.

Abstract

У статті відзначається, що судові статути 1864 року заклали основу для поєднання публічно-правових засад і змагальності у роботі судових установ. Статут цивільного судочинства, який складався з чотирьох книг, визначав порядок провадження у мирових та загальних судах, винятки зі загального цивільного процесу, включаючи шкоду, шлюбні справи та охоронне провадження. Характеризується специфіка цивільного судочинства, основу якого становили демократичні принципи, що були спрямовані на єдність процесу та забезпечення справедливості у цивільних справах. Аналізується цивільне судочинство в мирових і загальних судах, яке залежно від предмету розгляду та поділялося на спірне і безспірне провадження. Відзначається, що держава виконувала дві функції у здійсненні правосуддя: запобігала порушенням і усувала те, що вже відбулося. Держава діяла за ініціативою приватних осіб, але в окремих випадках вона сама ініціювала звернення без їхньої згоди. Констатується, що Статут цивільного судочинства передбачав дві форми проведення судочинства – мирові суди і загальні суди. Регулювання цивільного судочинства в мирових судах відрізнялося від судочинства в загальних судах простотою та обмеженою письмовістю. Зазначається, що підготовка справи до судового розгляду включала виклик сторін, збір доказів, проведення оглядів та виклик свідків. Сторонам висилалася повістка для прибуття на судове засідання, судовий розгляд проводився в усній формі і не потребував обов’язкових письмових пояснень. Характеризується, що під час судового засідання перевірялася присутність учасників, свідків та інших осіб, покликаних на засідання. У випадку відсутності, розглядалася причина та можливість відкладення розгляду справи. Аналізується процедура розгляду справи, яка включала взаємний обмін сторонами змагальними документами, і які мали бути подані впродовж двох тижнів. На слуханні сторони надавали свої аргументи, базуючись на документах справи, після чого відбувалися дебати. Акцентується, що у судах загальної юрисдикції позивач та відповідач мали право представляти свої вимоги та заперечення, використовуючи законні докази. Суд виносив рішення виключно на основі доказів, наданих сторонами. Головуючий суддя мав право припинити дебати, якщо вважав, що справа була достатньо висвітлена, забезпечуючи рівні можливості усім сторонам.