Реляційне переосмислення «позасвідомого» та його роль у методології сучасної психотерапії

Abstract

Статтю присвячено аналізу трансформації поняття «позасвідоме» в межах реляційної парадигми сучасної психотерапії. Актуальність. Класичний психоаналіз розглядав позасвідоме як інтрапсихічне утворення, ізольоване всередині індивіда. Натомість наприкінці ХХ ст. в межах «реляційного повороту» відбувся перехід до міжсуб’єктного розуміння психіки, в якому позасвідомі процеси розглядаються як співстворювані у просторі взаємодії двох осіб. Така зміна оптики висуває питання про методологічну цінність оновленого поняття позасвідомого для теорії та практики психотерапії. Мета дослідження – реконструювати еволюцію уявлень про позасвідоме від інтраперсональної моделі до інтерсуб’єктної та окреслити теоретичні, клінічні й методологічні наслідки цього зсуву. Методологія. Застосовано теоретичний аналіз і синтез психоаналітичної літератури; історико-порівняльний огляд концепцій позасвідомого; аналіз клінічних прикладів переосмислення психотерапевтичної техніки. Результати. Показано, що реляційний підхід розширює поняття позасвідомого: окрім «репресованого всередині» воно включає неусвідомлені взаємообумовлені процеси між людьми – так зване «реляційне позасвідоме». Зміна перспективи зумовила переосмислення техніки: психотерапія трактується як діалог двох суб’єктів, у якому позасвідоме проявляється та трансформується через взаємодію, а не лише через інтерпретацію зі сторони аналітика. Висновки. Реляційна парадигма розглядає позасвідоме як динамічний міжсуб’єктний процес, що поєднує внутрішній досвід особистості з контекстом реальних стосунків. Такий підхід заперечує ілюзію повної нейтральності аналітика та підкреслює значення взаємності й етичної рефлексії у терапевтичному просторі. Перспективи. Подальші дослідження доцільно спрямувати на розробку емпіричних методів вивчення реляційного позасвідомого (наприклад, аналіз невербальної синхронії та «мікропроцесів» взаємоузгодження в діаді), на оцінку впливу міжсуб’єктних факторів на результат терапії, а також на інтеграцію нейронаукових даних про неусвідомлену емоційну комунікацію для поглиблення розуміння механізмів психотерапевтичних змін.