Кафедра державно-правових дисциплін
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/3155
Переглянути
19 результатів
Результати пошуку
Документ Олігархізм як негативне явище державотворення в Україні(Cognum Publishing House, 2024) Корольова, Вікторія Вікторівна; Лисак, Максим ЮрійовичУ статті розглядається олігархізм одне із негативних явищ в українському державотворенні. Автори розглядаються фактори, що зумовили їх появі. Акцентовано увагу на двох теоретичних підходах щодо поясненню феномену олігархії. Перший - це так звана теорія залежності від траєкторії розвитку. Другим підходом є теорія раціонального виборуДокумент Кирило Трильовський як фундатор січового руху на Галичині кін. ХІХ ст. - поч. ХХ ст.(Юридичний факультет Запорізького національного університету, 2022) Корольова, В.В.; Корольова, Вікторія ВікторівнаУ статті розкривається постать українського адвоката, правозахисника та парламентарія Кирила Трильовського як ініціатора та організатора товариств «Січ» у Галичині поч. ХХ ст. Зазначено,що положення Конституції Австро-Угорщини щодо прав і свобод різних народів країни перебували в суперечності з реальним станом речей, що зумовило необхідність відстоювання українцями своїх національних ідей і певною мірою вплинуло на поширення в краї патріотичної, пожежної, гімнастичної організації «Січ». Розкрито певні труднощі затвердження статуту «Січі». Зокрема, наголошено, що законодавча база, а саме Закон «Про товариства» (1867 р.) дозволяв лише освітній, соціальний або культурний напрям діяльності товариств, виключаючи політичний. Кирило Трильовський, враховуючи нюанси чинного законодавства, лише за другою спробою зумів зареєструвати Статут організації та інші відповідні документи. Зазначено, що Статут «Січі» містив 22 пункти, які визначали її діяльність. Вказано, що діяч активно інформував місцеве населення краю про ціль та напрями діяльності товариства. В окремих населених пунктах від знаходив потужну підтримку галичан. Так, на відкриття товариства «Січ» прибуло більше як 200 делегатів з навколишніх місцевостей. Відповідно до процедури свій виступ представив Кирило Трильовський, який роз’яснив мету створення та діяльності товариства. Також, з-поміж учасників було обрано кошового та актив організації. Зазначено, що попри усі зусилля галицької інтелігенції, мережа «Січей» розвивалася повільно. З метою популяризації діяльності товариства К. Трильовський запровадив видання у м. Коломия щомісячника «Зоря» та щорічного календаря «Запорожець», які мали на меті всебічно висвітлювати січову тематику. Вказано, що поступово мережа товариств у краї зростала і охоплювала все більшу кількість місцевого населення. Зазначено, що окремі вчені пов’язують поширення січового руху з прихильністю місцевого населення до радикальної партії, представники якої на чолі з Кирилом Трильовським були засновниками «Січі». Також, Кирило Трильовський систематично виступав у судах як захисних і представник інтересів селян, і як наслідок здобув авторитет і підтримку простого населення Галичини. Акцентовано на тому, що мережа «Січей» стала передумовою створення організацій Січових Стрільців і поширення січового руху в краї.Документ Роль Кирила Трильовського в організації діяльності товариства "Народна воля" в Галичині(Державний ВНЗ «Ужгородський національний університет»., 2023) Корольова, В.В.; Корольова, Вікторія ВікторівнаУ статті розкриваються причини та передумови створення товариства «Народна Воля», яке здійснювало суспільно-політичну просвіту усіх верств українського суспільства, відстоювання їх прав у державних інституціях. Зазначено що, організаторами товариства у Галичині стали представники Русько-української радикальної партії, яка у своїй діяльності орієнтувалася на захист прав українського населення краю та боротьбу за те, щоб галичани мали рівні права з представниками інших народів Австро-Угорщини. Охарактеризовано Статут «Народної Волі», зокрема, зазначено мету діяльності товариства, шляхи реалізації статутних завдань, а також форми взаємодії з населенням краю. Розглянуто організаційно-правові засади функціонування товариства, зокрема, кожен повнолітній громадянин Австро-угорської імперії, української національності може бути членом товариства; нових учасників затверджує головний осередок товариства більшістю голосів; повноваження припиняється за власним бажанням члена, або за рішенням Виділу; особа, яку виключено, має право відновити своє членство на найближчих загальних зборах. Проаналізовано роль визначного українського правника та суспільно-політичного діяча Кирила Трильовського в організації роботи «Народної Волі». Наголошено, що адвокат поряд із С. Даниловичем, М. Павликом, І. Сандуляком та іншими брали безпосередню участь у розробці Статуту товариства. Вказано, що під час перших зборів товариства (30 липня 1893 р., м. Коломия) К. Три- льовський був обраний до керівного складу народних зборів. Зазначено, що 12 грудня 1897 р., під час чергових зборів у м. Коломия, головою товариства призначено К. Трильовського, заступником П. Лаврука, секретарем П. Терпелюка, касиром Л. Бачинського. Зазначено, що Кирило Трильовський завжди був активним організатором зборів та віч, а також доповідачем, який виносив на обговорення найбільш важливі для простого населення питання. Проаналізовано участь К. Трильовського на різних заходах товариства та розкрито ухвали, які в мали на меті покращити різні сфери життя населення Галичини. Вказано, що місцева адміністрація вкрай рідко давала дозволи на проведення публічних заходів, ініційованих товариством «Народна Воля». Це було пов’язано з тим, що питання, які розглядалися під час зборів товариства, торкалися найбільш актуальних і важливих проблем місцевого населення, відтак спонукаючи до поширення національних ідей та викликаючи незадоволення простих галичан.Документ Діяльність Кирила Трильовського в австрійському парламенті (1911-1914 рр.)(Юридичний факультет Запорізького національного університету, 2023) Корольова, В.В.; Корольова, Вікторія ВікторівнаУ статті проаналізована парламентська діяльність Кирила Трильовського у період його другої каденції 1911–1914 рр. Розкрито основні напрями діяльності правозахисника у парламенті, а саме: захист прав та свобод українського населення краю, озвучення та вирішення питань соціально-економічного характеру, відстоювання діяльності культурно-просвітницьких та січових товариств і, як наслідок, сприяння розвитку освіти в Галичині, боротьба за право використовувати українську мову у всіх сфер життя населення, зокрема в судочинстві та освіті. Вказано, що Кирило Трильовський систематично звітував перед виборцями про виконану роботу і, водночас, приймав запити від галичан стосовно тих питань, які були найбільш болючими для них. Зокрема, за час своєї каденції він взяв участь у понад сотні віч, на яких було присутнє місцеве населення краю, відтак правозахисник був інформований про реальний стан українського населення Галичини. Розкрита діяльність парламентарія щодо виявлення фактів фальсифікації виборчого законодавства, переслідування прихильників українських кандидатів, зловживання представниками місцевої влади повноваженнями при виконанні посадових обов’язків. Охарактеризовано виступ К.Трильовського у парламенті «Про кроваві вибори в Дрогобичі» (червень 1911 р.), в якому підтверджуються факти порушень виборчого законодавства. Водночас депутат розкрив численні факти використання зброї проти мирного населення, наголошуючи, що така політика до місцевого населення є неприйнятною і незаконною. Акцентовано, що діяч з парламентської трибуни регулярно виступав проти переслідувань громадських читалень та січових товариств, звертав увагу на конфіскації україномовних часописів та заборони до друку літературних творів українською мовою, активно захищав права української мови. Публічне обговорення та засудження існуючої ситуації сприяло тому, що українська мова поступово набуває статусу офіційної у сфері місцевого судочинства. Охарактеризовано виступ К. Трильовського 28 березня 1912 року з приводу надання дозволу уряду на відкриття українського університету у ЛьвовіДокумент Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля в системі особистих немайнових прав фізичної особи(Університет «КРОК», 2022) Корольова, В.В.; Корольова, Вікторія ВікторівнаУ статті розглядаються особливості щодо сучасного сприйняття поняття та змісту права фізичної особи на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Право на безпечне довкілля належить до категорії конституційних прав, що визначається чинним законодавством України як особисте немайнове право, ефективна реалізація якого залежить від публічно-правових та приватно-правових механізмів його захисту. Право громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля притаманне людині з моменту її народження, незалежно від розсуду державних органів. Це фактично право кожного громадянина вимагати дотримання еколого-правових приписів, якому відповідає обов'язок кожного і держави по його забезпеченню. У законодавстві, на жаль, не визначені повною мірою критерії безпечного середовища. Але саме визначення поняття "безпечне" вказує на те, що основним критерієм є відсутність небезпеки, де екологічно небезпечним вважається такий "стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей". Кожна людина має право жити в довкіллі, сприятливому для її здоров’я та добробуту. Для забезпечення можливості відстоювати це право громадськість, в тому числі повинна мати доступ до інформації, право брати участь у процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються захисту екологічних прав людини та довкілля. У результаті дослідження зроблено висновок, що суб’єктивне право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля має складну структуру, а його зміст необхідно розглядати з урахуванням критеріїв безпечного стану довкілля. На сьогодні такими критеріями є система екологічних, санітарно-протиепідемічних та інших норм, нормативів, вимог, правил, заборон тощо. Визначаються такі критерії стандартами та іншими обов’язковими для виконання нормативними документами. Наголошено на необхідності подальших наукових досліджень проблематики забезпечення права фізичної особи на безпечне довкілля.Документ Проблеми захисту прав суб'єктів господарювання в господарських судах України(Університет «КРОК», 2022) Корольова, В.В.; Кімленко, О.О.; Корольова, Вікторія ВікторівнаСудовий захист прав суб’єктів господарювання займає важливе місце серед інших форм захисту. Захист прав суб’єктів господарювання можливо розглядати двояко: як захист права, яке здійснюється і реалізується та захист права, яке порушується із застосуванням засобів для його відновлення. Класично захист права розглядають як факт захисту права порушеного. Основним законодавчим актом в галузі господарювання є Господарський кодекс України, який закріпив основоположні гарантії та способи захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання. Господарський процесуальний кодекс України закріпив механізм розгляду позову, заяви або скарги з вимогою про відновлення порушеного/оспореного права. Праву на судовий захист відповідає обов’язок держави створити таку систему правосуддя, яка без жодних сумнівів у її діях вирішить складні, різноманітні та численні судові спори, без порушення судової компетенції, забезпечить кваліфіковане судочинство. З метою оптимізації процесу розгляду господарських спорів про захист прав та законних інтересів суб’єктів підприємництва у статті досліджено проблеми, які виникають під час захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарської діяльності у господарських судах України. Досліджено роль господарських судів у захисті прав та законних інтересів даних суб’єктів. Слід зауважити, що актуальність даної проблеми гостро постає від моменту незалежності України, адже регулярна зміна чинних законодавств, щодо судоустрою надає все більше тем для суперечок не тільки між науковцями, але і практиками. Законодавство України саме у сфері господарських відносин не тільки містить багато неузгодженостей та суперечностей, але і має значні недоліки. Основним фактором, що порушує стабільність у сфері захисту господарських відносин є прийняття законодавчих актів, що конфліктують з Конституцією України та законами, які були прийняті раніше. Здійснення захисту прав суб’єктів господарювання у господарських судах відбувається лише за особистою участю суб’єктів, яким надано відповідну правосуб’єктність. Можливість перегляду судових рішень в апеляційних інстанціях гарантується Конституцією УкраїниДокумент Проблемні аспекти досудового врегулювання господарських спорів(Університет «КРОК», 2022) Корольова, В.В.; Дикун, Д.А.; Корольова, Вікторія ВікторівнаСтаття присвячена основним проблемам такого важливого інституту права, як досудове врегулювання господарських спорів. В роботі розглядаються суспільні відносини у сфері досудового врегулювання правових суперечок, пов’язаних зі здійсненням підприємницької та іншої економічної діяльності, у їхньому взаємозв’язку з механізмом розгляду і вирішення справ в господарських судах. Авторами досліджено правову природу і сутність досудового розв’язання господарських спорів; проаналізовано його види; визначено основні підходи до аналогічного розв’язання господарських спорів в розвинених країнах. В дослідженні звертається увага на те, що сьогодні основним видом досудового врегулювання господарських спорів у правовому полі України є претензійне провадження, описано його механізм. Розглядаючи перспективи розвитку інших досудових інструментів вирішення господарських спорів в Україні, крім претензійного провадження, які активно використовуються за кордоном, слід зазначити, що розбіжності, які виникли між сторонами правовідносин, можуть бути розв’язані мирним шляхом. Доведено, що медіація є альтернативними щодо судового процесу процедурами вирішення спору. Медіація (посередництво) є самостійним видом (способом) альтернативного вирішення спорів. Медіація – переговори сторін за участю медіатора з метою врегулювання спору (спорів) сторін шляхом вироблення ними взаємоприйнятої угоди. Медіацію можна розцінювати як засіб спрощення і поліпшення доступу не тільки до справедливості, але і правосуддя в цілому. Запропоноване розширення сфери досудового порядку врегулювання спорів та його видів, що, на думку авторів, дозволить виявити дійсні причини спорів між сторонами конфлікту. Обгрунтовано, що на сьогоднішній день інститут досудового врегулювання правових спорів – комплексне міжгалузеве правове явище являє собою самостійну легітимну форму захисту прав і законних інтересів суб’єктів права, спрямовану на врегулювання приватно-правових, а у випадках, прямо передбачених законом, публічно-правових конфліктів.Документ Історія становлення та розвитку інституту банківської таємниці(Університет «КРОК», 2022) Корольова, В.В.; Ляшенко, Л.В.; Корольова, Вікторія ВікторівнаСтаття присвячена дослідженню історї становлення та розвитку інституту банківської таємниці. Встановлено, що на ранніх етапах розвитку банківської системи регулювання процесів діяльності банківських установ здійснювалось першою особою держави (імператором) та вищим законодавчим органом шляхом видання нормативно-правових актів. Доведено, що на ранніх етапах регулювання діяльності банківських установ здійснювалось на підставі розгалуженої системи нормативно-правових актів. З плином часу намітилась тенденція, яка і зараз не втрачає своєї актуальності, до систематизації та уніфікації законодавства. Обгрунтовано, що тільки у 80-х роках ХХ століття в Радянському Союзі розпочалися процеси, пов’язані з реформуванням як політичної системи, так і економічної. Саме з цим періодом можна пов’язувати початок відродження інституту банківської таємниці. На основі історичного дослідження інституту банківської таємниці розкрито певні закономірності розвитку банківської таємниці, які вплинули на подальше формування зазначеного інституту. Зокрема було встановлено, по-перше, що протягом розвитку інституту банківської таємниці її незмінним змістом залишалися відомості про вкладників, таємниця вкладу, таємниця рахунку та операцій; по-друге, історія розвитку інституту банківської таємниці сприяла зміцненню позиції вкладників від необґрунтованого заволодіння інформацією, що становить банківську таємницю, слідчими органами, оскільки дані відомості могли видаватися лише за наявності у провадженні кримінальної справи. Ця норма є історичним фактом, що склався і до недавнього часу застосовувався на практиці, а його скасування завдасть значної шкоди стабільності інституту банківської таємниці, і навіть зробить незахищеними позиції вкладників, оскільки правоохоронні органи можуть запитати у банка інформацію, яка становить банківську таємницю без наявного кримінального провадження.Документ Функції поліції України як юридична категорія(Університет «КРОК», 2022) Корольова, В.В.; Корольова, Вікторія ВікторівнаУ статті досліджено поняття основних функцій Національної поліції України. Розуміння сутності цих функцій сприяє чіткому визначенню ролі та місця поліції в системі органів публічної влади. Під функціями розуміють основні напрями впливу права на суспільні відносини, що відображають його сутність і соціальне призначення у суспільстві, а також способи організації суспільних відносин. Функції безпосередньо спрямовані на виконання завдань, що стоять перед суспільством. Функції відображають зміст діяльності виконавчої влади, значною мірою характеризують сутність держави та її соціальне призначення. Формування правової держави, зміцнення законності й правопорядку вимагають удосконалення та підвищення роботи органів Національної поліції, основним завданням яких є служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки й порядку. Тому функції поліції перед усім повинні бути направлені на проведення превентивної та профілактичної діяльності кримінальних та інших правопорушень. В науковому плані функції поліції – питання складне та багатоаспектне, що може бути розкрите як самостійна категорія поліції, яка походить від його сутності та відображає призначення у суспільстві. Ми підтримуємо точку зору вчених про те, що функціональне призначення поліції має вихідний, основоположний характер, оскільки визначає його роль і значення для розвитку і розбудови самого громадянського суспільства і держави. Функції поліції є похідними від завдань і розкривають зміст діяльності Національної поліції України. У зв’язку з цим діяльність поліції здійснюється у двох напрямках: внутрішньому і зовнішньому. Запропоновано визначення функцій Національної поліції України як визначені та закріплені на правовому рівні напрями діяльності суб’єктів поліцейської діяльності, які є взаємопов’язаними та взаємоузгодженими і спрямовані на вирішення поставлених перед нею завдань. На підставі аналізу Закону України «Про Національну поліцію» запропоновано виокремити два блоки основних функцій поліції: внутрішньо-організаційні та зовнішні.Документ Порівняльно-правовий аналіз формування зовнішніх функцій в період президенства Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми(Університет «КРОК», 2023) Корольова, В.В.; Горбаченко, О.В.; Корольова, Вікторія Вікторівна; Горбаченко, Олександра ВолодимирівнаВ межах даної наукової статті розглядаються періоди президенства у незалежній Україні: Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми. Саме на їх плечі в свій час випала місія формування того самого міцного фундаменту молодої республіки на багато років вперед та прийняття доленосних рішень, зокрема процес формування зовнішніх зв’язків, встановлення дипломатичних відносини та міжнародно-правове визнання нової держави, відокремленої від великого Радянського Союзу. Сюди ж можемо віднести і Чорноморське питання та український ядерний потенціал, третій по величині у світі, котрий хвилював світовий естеблішмент чи не найбільше, у тому числі і плани України. Доцільно зазначити, що дане питання і на сьогодні є гострим. Світова демократична спільнота – ЄС та НАТО дане питання ставить пріоритетним не тільки сьогодні, а ще в часи перших двох президентів України відповідно, проте на превеликий жаль, ця пріоритетність була лише на папері, адже впевнених кроків на цьому напрямку не відбувалося, при тому що молода та незалежна Україна лише стала на шлях демократичної правотворчості та створення власної законодавчої бази, що саме по собі спрощувало процес його адаптації з європейськими нормами. 24 серпня Україною відзначається найбільше державне свято – День Незалежності. Воно встановлене на честь виняткової історичної події – ухвалення у 1991 році Верховною Радою Української РСР абсолютною більшістю голосів Акта проголошення незалежності України. Цей документ увінчав тисячолітні прагнення Українського народу мати власну суверенну державу і самостійно визначати свою долю. Для українців свобода і гідність завжди були основоположними цінностями, що спонукали до боротьби за незалежність. Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року відштовхувався від Декларації про суверенітет. А результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року стали найпереконливішим підтвердженням волі народу. Заслуговує не меншої уваги й прийняття Постанови «Про основні напрямки зовнішньої політики України», що стала точкою відліку чітких та розширених напрямків та цілей міжнародних відносин на законодавчому рівні.