Правничий вісник Університету "КРОК". 2019. № 35
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/2332
Переглянути
23 результатів
Результати пошуку
Документ Тенденції розвитку парламентаризму в контексті сучасних глобалізаційних процесів(Університет «КРОК», 2019) Француз-Яковець, Т.А.; Француз-Яковець, Тетяна АнатоліївнаВ статті розглядаються окремі особливості розвитку парламентаризму в умовах глобалізаційних процесів. Процеси глобалізації не можуть оминути жодне суспільство у світі, хоч би на якому етапі історичної динаміки воно перебувало. Вагоме значення має рівень геополітичної, геоекономічної, а також і від геостратегічної відкритості суспільства. Сьогодні глобалізація призводить до зміни всього сучасного світу, національних систем, стратегій економічного, політичного та культурного розвитку. Дані процеси впливають на всі сфери, породжуючи не тільки взаємозалежність та стандартизацію умов і факторів розвитку окремих країн, але також визначають їх здатність протистояти глобалізаційним викликам та об’єднувати держави у відповідні глобальні чи регіональні структури. Глобалізація, як будь-яке явище об’єктивної дійсності, має як позитивне, так і негативне розуміння, відповідно до чого сформовано два основні напрями – глобалізм і антиглобалізм, які закладають теоретико-методологічні засади аналізу цього явища. Процеси глобалізації є наскільки багатоаспектними, що в рамках однієї статті висвітлено лише досить невелику частину даної проблематики. Зокрема, дослідницька увага акцентується на проблемах демократії у перехідних суспільствах, адже однією із тенденцій сучасності є узгодження парламентаризму з принципами демократії. Сучасні глобалізаційні виклики спонукають до інтенсивних пошуків шляхів вдосконалення національних парламентів. В статті досліджується питання сучасних тенденції структурної побудови парламентів, а також проблема збереження національної ідеології в умовах глобалізації. На сьогоднішній день національні інтереси України безпосередньо пов’язані з євроінтеграцією, тому досвід зазначених країн повинен бути використаним для удосконалення функціонування парламентаризму в Україні. На основі аналізу робляться відповідні висновки щодо можливих шляхів удосконалення функціонування парламенту та існування парламентаризму в Україні.Документ Конституційно-правовий статус парламентів країн ЄС з республіканською формою правління (президентські та парламентські республіки)(Університет «КРОК», 2019) Баликіна-Галанець, Л.І.; Баликіна-Галанець, Людмила ІгорівнаУ статті проведений порівняльний аналіз конституційно-правового статусу парламентів країн ЄС з республіканською формою правління. Приділено увагу структурі парламентів, способу їх формування, кількості депутатів та строку їх повноважень. На сьогоднішній день національні інтереси України безпосередньо пов’язані з євроінтеграцією. Для реалізації даного завдання одним із інструментів є дослідження інституту парламенту в країнах Європейського Союзу з республіканською формою правління та застосування деяких принципів функціонування на практиці. Цілісного порівняльного дослідження конституційно-правового статусу парламентів країн ЄС в літературі не проводилося. В Україні не згасають дискусії щодо структури Верховної Ради та доречної кількості народних депутатів. Для розгляду зазначених питань під новим ракурсом, в межах цієї статті, проведений порівняльний аналіз конституційно-правового статусу парламентів країн ЄС з республіканською формою правління. Аналізуючи країни, які входять до складу ЄС, вбачаємо, що вони мають різні форми державного правління, різні етапи розвитку та становлення державності, відмінні традиції, культуру, ментальність тощо. Автор керується правовим критерієм, а саме формою державного правління, та ставить за мету дослідити особливості структури парламентів та порядку їх формування, кількості депутатів та строку їх повноважень. Дослідження конституційноправового статусу парламенту України – Верховної Ради, його перспектив реформування з метою вдосконалення є неможливим та неповним без належного правового аналізу конституційно-правового статусу парламентів країн Європейського Союзу. В даному випадку, географія обрана не випадково, адже в нашій країні триває процес євроінтеграції з метою набуття членства в ЄС. Тому досвід зазначених країн повинен бути використаним для становлення парламентаризму в Україні. На основі аналізу робляться висновки щодо доцільності зміни структури Верховної Ради України та потреби зменшувати кількість народних депутатів.Документ Окремі аспекти забезпечення права людини на здоров’я в умовах збройних конфліктів(Університет «КРОК», 2019) Корольова, В.В.; Шубіна, І.А.; Корольова, Вікторія ВікторівнаУ статті авторами розглянуто основні положення щодо забезпечення права людини і громадянина на здоров’я взагалі та в умовах збройних конфліктів зокрема. Досліджено поняття “механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина” та його складові елементи. Звернута увага на те, що для забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина в умовах збройного конфлікту у науковий обіг введено поняття соціальноправового механізму захисту прав і свобод людини. Варто зауважити, що актуальність і своєчасність даної проблематики полягає в тому, щоб наголосити, що особи, які перебувають у зоні збройного конфлікту, вразливі незалежно від їхнього статусу чи роду діяльності. Тому стратегічним завданням сучасної цивілізованої держави має бути турбота про поліпшення здоров’я кожного громадянина, забезпечення ефективності діяльності системи охорони здоров’я, як сукупності загальнодержавних, галузевих та місцевих медикосоціальних заходів, створення для населення широкої доступності кваліфікованої медичної допомоги. Встановлено, що в механізмі забезпечення прав людини і громадянина можна виділити дві сторони: статичну та динамічні. Доведено, що організаційно-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина включає дві складові: нормативноправову та інституційну. Розглядаючи питання компетенції органів державної влади у сфері забезпечення права людини на здоров’я в умовах збройних конфліктів зроблено висновок про те, що існують різні критерії за якими визначається система уповноважених суб’єктів у досліджуваній сфері. Намічені рекомендації та пропозиції щодо реалізації законодавчо встановлених заходів і процедур економічного, соціального і правового характеру забезпечують право на здоров’я внутрішньо переміщених осіб, учасників АТО, осіб, які залишилися на окупованих територіях. На даний момент, фахівці, при визначенні системи уповноважених суб’єктів забезпечення права на здоров’я в умовах збройних конфліктів в Україні, роблять акцент на такі критерії: ініціювання, здійснення, захист та відновлення порушеного права.Документ Правозахисна діяльність Іллі Шрага(Університет «КРОК», 2019) Кінзерська, Т.В.У статті досліджується правозахисна діяльність відомого українського адвоката, громадського і суспільно-політичного діяча Іллі Шрага. На основі наукової літератури і джерельних матеріалів розкриваються чинники, що вплинули на становлення Іллі Шрага як адвоката. Простежується фахова діяльність правника в контексті суспільнополітичних процесів на українських землях в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. Зазначається, що адвокат постійно надавав професійну допомогу населенню незалежно від його соціального стану, прагнучи максимально відстояти права людини в умовах панування імперського режиму. Як фаховий юрист він досліджував правовий статус українського населення й українських земель. Відзначається, що І. Шраг у межах професійної діяльності повсякчас боровся за автономію українських земель і розширення прав українського народу. Високий рівень юридичної підготовки та значний практичний досвід діяча стали основоположними у процесі боротьби за самостійність Української держави та власне самовизначення. Відмічається, що І. Шраг постійно відстоював інтереси рідної мови. Він наголошував, що в українських населених пунктах суд повинен відбуватися українською мовою, і в будь-якому випадку українець не повинен страждати від її вживання в державних установах. До таких особистостей належить відомий адвокат Ілля Шраг, чия правозахисна діяльність відіграла помітну роль у забезпеченні прав і свобод українського населення у складі Російської імперії. Адвокат указав на забезпечення прав людини і на використання рідної мови у повсякденному житті як на побутовому, так і офіційному рівнях. Відзначається, що знання, досвід і талант відомого адвоката використовувались не лише для отримання доходів, але для організації діяльності, яка не могла принести ні прибутку, ні слави, проте відповіла кодексу професійної честі чи стала корисною рідному народу. Потрібно зауважити, що українську мову І. Шраг вважав істинним атрибутом народності, так як саме у мові простежується історія самого народу. Саме у цьому ракурсі він вбачав конструкцію національного руху, оскільки серед інших рис національності мова займає першорядну роль.Документ Дипломатична місія воєводи Адама Киселя з точки зору сучасності(Університет «КРОК», 2019) Гавриленко, Т.С.У статті йдеться про відомого державного діяча на теренах споконвічних українських земель і тодішньої королівської Польщі, лідера православної шляхетської опозиції, київського воєводу, а також сенатора польського Сейму Адама Киселя, якому належить авторство проектів, які він відстоював разом із православними послами Лаврентієм Древинським та Михайлом Кропивницьким. Тверда особиста позиція, а також ораторські вміння допомогли йому швидко здобути роль оборонця інтересів православних. Завдяки особистим симпатіям короля Владислава IV, Адам Кисіль почергово отримав чимало високих посад, які відкрили йому шлях до сенату. Додатковим поштовхом швидкого піднесення стали дипломатичні послуги по розв’язанню польсько-російських прикордонних суперечок на Чернігово-Сіверщині. Особливу увагу Адам Кисіль у своїй політичній діяльності приділяв розвитку місцевого самоврядування Києва. Самовідданий вчинок Адама Кисіля, ініціювання у парламенті прийняття написаного ним трактату «Про рівність прав і спільне життя Сарматів польських і Сарматів руських (українських)», який під тиском козацьких повстань Сейм приймає, але польська шляхта Поділля не погоджується на його виконання. Йдеться про його стрімке бажання зробити все можливе для збереження і розвитку функції Київського магістрату, православ’я, українську традицію та духовність, делегування Петра Могили на Сейм, де останнього обрали митрополитом відбулося також не без сприяння Адама Киселя. Його вклад у розвиток функцій міста Києва, що є майже забуто в історико-правовій практиці, але має певну свою актуальність на сьогодні. З точки зору сучасності та сьогоденної ситуації в Україні проаналізовані спроби Киселя зберегти православ’я на українській землі, і вирішення проблем української спільноти (в тому числі повстанців) з польською владою. Бажання припинити кровопролиття і прийти до компромісу поставило київського діяча в ситуацію «між двох вогнів», коли обидві ворогуючі сторони вважали його зрадником. Що врешті - решт призвело до повного політичного відсторонення у останні роки життя, як через тяжку хворобу, так і від неприхильності польського короля Яна Казиміра. В історичних працях Адам Кисіль згадується як меценат і покровитель, адже, для прикладу, тільки в нашому регіоні на його кошти було побудовано 3 монастирі, зокрема Макошинський чоловічий та жіночий монастирі, а також Максаківський Спасо-Преображенський монастир.Документ Спадковий договір: основи теорії(Університет «КРОК», 2019) Гіжевський, В.К.; Остролуцький, М.В.У статті аналізуються підходи до визначення юридичної характеристики спадкового договору. Розглянуті основні ознаки договору, які визначають його місце в системі цивільно-правових договорів. Висвітлено його правову природу в зарубіжних правових системах. Обґрунтовано ознаки спадкового договору як одностороннього, консенсуального, оплатного або безоплатного, довготривалого, алеаторного договору. Аналізуються різні точки зору науковців з даного питання. Узагальнено доктринальні та правозастосовні позиції щодо визначення особливостей правового регулювання відносин, що виникають на підставі цього юридичного факту. Також у статті розглядаються питання історичного розвитку, всебічного дослідження, визначення спадкового договору за законодавством України. Висвітлюються учасники даного виду договору, визначається обсяг дієздатності, необхідний та достатній для укладення ними цього договору. Розглянута форма укладення, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору, вивчається питання спадкового договору подружжя. Розглядається спадковий договір як нормативно закріплений інститут спадкового права, який містить ознаки договірних правовідносин. Схарактеризовано способи призначення особи, яка здійснює контроль за виконанням спадкового договору. Зазначаються гарантії учасників договору, щодо додержання їх прав та законних інтересів, можливість розірвання даного виду договору. Проводиться аналіз питання контролю за додержанням умов договору набувачем та виносяться пропозиції щодо законодавчого вдосконалення цього питання. Зазначено, що чинним Цивільним кодексом України передбачено низку нових правових інститутів, серед яких інститут спадкового договору. Наголошено на дискусійному характері питання про місце цього інституту у Цивільному кодексі України. Розглянуто порівняння спадкового договору з договором довічного утримання, визначенні основні критерії розмежування спадкового договору та інших правочинів у цивільному праві, що можуть стосуватись відчуження майна. Розглянуто особливості виконання спадкового договору після смерті відчужувача. Досліджено тлумачення поняття спадкового договору сучасними науковцями. Проаналізовано чинне законодавство для глибшого розуміння спадкового договору. Визначено предмет, істотні умови розірвання та забезпечення виконання спадкового договору. Визначаються особливості спадкового договору саме як правочину у цивільному праві, наголошено на доцільності укладення спадкового договору з метою захисту майнових прав відчужувача. Доведено, що спадковий договір є різновидом цивільно-правових договорів, а не видом спадкування у цивільному праві.Документ Теоретико-правова характеристика господарського суду(Університет «КРОК», 2019) Григорчук, М.В.; Григорчук, Мирослав ВасильовичУ статті подається удосконалена автором теоретико-правова характеристика господарського суду, в основу якої лягли наукові дослідження у сфері юриспруденції різних історичних періодів незалежної України. Непростий шлях становлення господарського судочинства уособлює узагальнену картину урівноважування різних форм власності на фоні пріоритетного розвитку приватної власності. Імплементація нової для господарської сфери форми володіння майном і правами, якою є приватна власність, зумовила необхідність докорінної переорієнтації господарських судів на рейки забезпечення принципів верховенства права. Ретроспективний підхід до становлення, переформатування і певної стабілізації нормативно-правової бази функціонування господарського суду зумовлює звернення до розлогої наукової і практичної спадщини вітчизняних правників, які так і не знайшли консенсусу у поглядах не тільки щодо доцільності існування господарського суду, а й самої галузі господарського права. Ми твердо стоїмо на позиціях об’єктивності господарського права, визначаємо його як комплексну галузь права, а отже переконані в необхідності існування відповідної судової установи – господарського суду як управненого державою органу від імені України врегульовувати спори у сфері господарювання. Проведено теоретико-правовий аналіз законодавчої бази діяльності господарського суду України. Встановлено, що нормативне забезпечення господарської галузі послідовно утверджувало конституційні вимоги щодо становлення і утвердження належного правопорядку в даній сфері суспільного життя. Доказовою базою висловлених суджень виступають різної юридичної сили документи від дня проголошення Незалежності України і до нашого часу. Висловлено думку, що правова характеристика господарського суду повномірно витікає із сутності основоположних елементів конституційного правопорядку. Узагальнене широке розуміння державно-владної компетенції органів захисту прав суб’єктів господарювання, насамперед господарського суду, має обов’язково враховувати ті специфічні ознаки, якими їх наділено для врегулювання спірних питань згідно з наданими повноваженнями. Автор вперше наводить періодизацію становлення господарського суду як самостійного органу в системі правосуддя України.Документ European anti-corruption regulation and its implementation in the Central Europe: on the case of Poland(Університет «КРОК», 2019) Mishchuk, M.S.У статті розглядається впровадження антикорупційних норм у центральноєвропейських країнах, зокрема, у Польщі. Нині Польща є однією з найбільш економічно розвинених держав Центральної Європи. Роль Польщі, як зростаючого лідера на сцені Європи, привертає увагу багатьох політологів. Незважаючи на те, що Польща на своєму шляху зростає та процвітає, вона кидає виклик залишкам минулого усіх посткомуністичних держав. Корупція є одним із головних складних факторів для таких країн. Метою статті виступають питання з'ясування того, які антикорупційні європейські закони застосовуються у Польщі та визначити ефективність їх дії. Стаття також розглядає реальні механізми протидії та боротьби з корупцією. Щодо механізму дій у боротьбі з корупцією, то він містить декілька інститутів. Окрім поліції, прокуратури та інших правоохоронних органів (наприклад, секретних служб), у польській правовій системі є спеціальна установа, спрямована на розслідування корупції – Центральне антикорупційне бюро, яке має свої специфічні інструменти для виявлення корупції серед державних чиновників та юридичних осіб для збору доказів у кримінальних справах. Стаття покликана з’ясувати вплив тиску Європи на національну боротьбу з корупцією. Вона показує реальну ситуацію із поширенням корупції в державі та її шкідливий вплив на сучасну європейську правову базу. Більше того, у статті автор намагається знайти відповідь на питання: чи зміна уряду вплине на зростаючу прозорість у польському політичному житті. Нарешті, у статті робиться висновок про перспективи Польщі стати реальним майбутнім лідером Центральної Європи з точки зору антикорупційних зусиль та прозорості.Документ Правове регулювання місця та ролі третьої сторони у переговорному процесі(Університет «КРОК», 2019) Вайнагій, М.В.В статті висвітлюються думки щодо межі суб’єктивного і об’єктивного підходів; історичних передумов посередництва; місця та ролі третьої сторони; що має враховувати та брати до уваги третя сторона; мотивів для залучення третьої сторони. Також аналізуються функції посередництва, основні принципи, переваги та форми залучення третьої сторони до переговорного процесу з метою врегулювання суперечки. Крім того, досліджуються норми та положення міжнародно-правових документів, які врегульовують участь третьої сторони у вирішенні спорів. Окремо висвітлено що являють собою суд, судді в якості третьої сторони, що являють собою арбітраж, арбітри як третя сторона та що являють собою медіація, медіатори, виконуючи функцію третьої сторони. На підставі проведеного аналізу дається порівняльна таблиця характерних особливостей суду, арбітражу та медіації. Разом з тим, висвітлюється інформація щодо кількості законопроєктів у парламенті України (Верховній Раді України) різних скликань та спроби врегулювати питання посередництва (медіації) на законодавчому рівні. Паралельно проведений аналіз процесуальних кодексів (кримінального процесуального кодексу, цивільного процесуального кодексу, господарського процесуального кодексу та кодексу адміністративного судочинства України на предмет досудового врегулювання спору за домовленістю між собою та за участю судді. У висновках зазначається про золоте правило моралі – вчиняти іншим те, чого самі собі бажаємо; три основні форми участі третьої сторони – суд, арбітраж, посередництво (медіація); відсутність чіткого визначення поняття «суд», «суддя»; медіація – найбільш приваблива форма посередництва при вирішенні спорів; найоптимальніше розв’язання спірної ситуації – взаємний виграш сторін спору; у спорі немає абсолютно правої чи абсолютно винної сторони; емпатія – оптимальний шлях до прийняття взаємоприйнятного рішення щодо спірної ситуації.Документ Порівняльно-правовий аналіз угод про вільну торгівлю з Україною на прикладі ЄС та Канади(Університет «КРОК», 2019) Ткач, Д.І.; Казік, Т.В.; Гнілуша, С.І.; Ткач, Дмитро ІвановичУ статті виконано порівняльно-правовий аналіз угод, що проголошують зону вільної торгівлі між Україною та іншою стороною. За приклад було взято дві зони вільної торгівлі (далі – ЗВТ), які були впровадженні на різних рівнях: держава – міжнародна організація та міждержавний. Це Поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом (далі – ПВЗВТ або англ. DCFTA (Deep and Comprehensive Free Trade Area)) та Угода про вільну торгівлю між Україною та Канадою (далі – CUFTA (Canada-Ukraine Free Trade Agreement)), що були створенні відповідно між Україна-ЄС та Україна-Канада. Авторами визначено проблемні питання сьогодення широко відомого типу міжнародної економічної інтеграції, а саме зони вільної торгівлі. Так, було виокремлено, що інтеграційний процес торговельної сфери між країнами або, навіть, між вже існуючими ЗВТ для розширення площі їх дії направлений на покращення та розвиток умов ведення торгівлі та бізнесу між учасниками створеного ЗВТ. З правової точки зору створюється рівноправна конкуренція у зближених правових середовищах між українським бізнесом та бізнесом іншої країни, наприклад, Канади чи країн-учасниць Європейського Союзу (далі – ЄС). Задля повного синтезу спільних та відмінних рис угод в статті розглядаються положення одного із напрямів реалізації DCFTA та CUFTA – це технічні бар’єри у торгівлі, їх методи подолання з впровадженням стандартизації та системи оцінки відповідності введених норм в рамках ЗВТ. Зауважимо, що досліджуванні ЗВТ мають спільний фундамент на законодавчому рівні, а саме визнання та затвердження пріоритету умов Угоди про технічні бар’єри в торгівлі Світової організації торгівлі (далі – Угода ТБТ СОТ). Окремі аспекти відмінних рис в однаковому напрямі, регулювання та відповідність стандартам й оцінка відповідності, занесено до порівняльної таблиці. Так, виокремлюються окремі пункти статей, що впливають на процес імплементації. У цьому плані не просліджується перетин між необхідними до прийняття законодавчими актами, що відкриває для України можливість реалізації своїх національних інтересів у торгівлі у двох напрямах: імпортно-експортні операції до ЄС та Канади. Що стосується результативності адаптації правової системи України згідно з проаналізованими угодами, то положення DCFTA передбачали доповнення до базового законодавства та регламентів Угоди ТБТ СОТ. Зокрема, введення актів acquis ЄС на рівні національних нормативних актів у сфері стандартизації та технічних регламентів у торгівлі.
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »