Навчальні підрозділи Університету

Постійне посилання на розділhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/3154

Переглянути

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 10 з 14
  • Ескіз
    Документ
    Кирило Трильовський як фундатор січового руху на Галичині кін. ХІХ ст. - поч. ХХ ст.
    (Юридичний факультет Запорізького національного університету, 2022) Корольова, В.В.; Корольова, Вікторія Вікторівна
    У статті розкривається постать українського адвоката, правозахисника та парламентарія Кирила Трильовського як ініціатора та організатора товариств «Січ» у Галичині поч. ХХ ст. Зазначено,що положення Конституції Австро-Угорщини щодо прав і свобод різних народів країни перебували в суперечності з реальним станом речей, що зумовило необхідність відстоювання українцями своїх національних ідей і певною мірою вплинуло на поширення в краї патріотичної, пожежної, гімнастичної організації «Січ». Розкрито певні труднощі затвердження статуту «Січі». Зокрема, наголошено, що законодавча база, а саме Закон «Про товариства» (1867 р.) дозволяв лише освітній, соціальний або культурний напрям діяльності товариств, виключаючи політичний. Кирило Трильовський, враховуючи нюанси чинного законодавства, лише за другою спробою зумів зареєструвати Статут організації та інші відповідні документи. Зазначено, що Статут «Січі» містив 22 пункти, які визначали її діяльність. Вказано, що діяч активно інформував місцеве населення краю про ціль та напрями діяльності товариства. В окремих населених пунктах від знаходив потужну підтримку галичан. Так, на відкриття товариства «Січ» прибуло більше як 200 делегатів з навколишніх місцевостей. Відповідно до процедури свій виступ представив Кирило Трильовський, який роз’яснив мету створення та діяльності товариства. Також, з-поміж учасників було обрано кошового та актив організації. Зазначено, що попри усі зусилля галицької інтелігенції, мережа «Січей» розвивалася повільно. З метою популяризації діяльності товариства К. Трильовський запровадив видання у м. Коломия щомісячника «Зоря» та щорічного календаря «Запорожець», які мали на меті всебічно висвітлювати січову тематику. Вказано, що поступово мережа товариств у краї зростала і охоплювала все більшу кількість місцевого населення. Зазначено, що окремі вчені пов’язують поширення січового руху з прихильністю місцевого населення до радикальної партії, представники якої на чолі з Кирилом Трильовським були засновниками «Січі». Також, Кирило Трильовський систематично виступав у судах як захисних і представник інтересів селян, і як наслідок здобув авторитет і підтримку простого населення Галичини. Акцентовано на тому, що мережа «Січей» стала передумовою створення організацій Січових Стрільців і поширення січового руху в краї.
  • Ескіз
    Документ
    Корпоративні права держави та їх захист (проблемні питання)
    (Університет «КРОК», 2020) Корольова, В.В.; Кодь, В.О.; Корольова, Вікторія Вікторівна
    У статті авторами акцентовано увагу на тому, що на сьогодні в умовах глобалізаційних процесів реформування системи державного управління звернення до окремих питань охорони та захисту корпоративних прав держави є надзвичайно слушним. Розкрито зміст і сутність категорії «корпоративні права держави». Звернено увагу на особливості здійснення корпоративних прав держави; особливості управління та обмеження щодо розпорядження об’єктами державної власності. Акцентовано увагу, що чинне корпоративне законодавство не достатньо містить гарантій, спрямованих на забезпечення корпоративних прав учасників корпоративних відносин. Корпоративні права держави розглядаються як право держави, частка якої визначається в статутному капіталі господарського товариства, що включає право на управління цим товариством, отримання певної частки його прибутку (дивідендів), активів у разі ліквідації відповідно до законодавства, а також інші права, передбачені законом та установчими документами. Звернено увагу на класифікацію підстав виникнення корпоративних прав у держави, на перелік основних суб’єктів управління об’єктами державної власності та її корпоративними правами. Проведено аналіз чинного законодавства України, яке регулює питання управління корпоративними правами держави, їх охорони та захисту. Зроблено висновок про те, що захист корпоративних прав держави, на відміну від захисту корпоративних прав суб’єктів приватного сектору економіки, має певну специфіку, яка проявляється не лише в особливих способах захисту, а в особливому характері організаційно-майнових заходів захисту. Розглянуто ефективність існуючого механізму охорони та захисту корпоративних прав держави. Виявлено недоліки, існуючі у чинному механізмі охорони та захисту корпоративних прав держави. Запропоновано низку заходів щодо підвищення ефективності механізму охорони та захисту корпоративних прав держави. Зроблено висновок, що при захисті корпоративних прав держави превентивна складова має переваги, ніж у разі захисту корпоративних прав суб’єктів приватного сектору.
  • Ескіз
    Документ
    Сучасний стан системи земельного законодавства України та її розвиток в умовах євроінтеграції
    (Університет «КРОК», 2020) Корольова, В.В.; Кисляк, А.Ф.; Корольова, Вікторія Вікторівна
    У статті автором розглянуто сучасний стан системи земельного законодавства України та її розвитку в умовах євроінтеграції. Конституцією України підтверджено «європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України», надано відповідні повноваження Верховній Раді України, Президенту України, Кабінету Міністрів України щодо європейського та євроатлантичного курсу України. Тобто виконавчому та законодавчому органам державної влади України основним законом України прямо приписані вектори євроінтеграції. Звернута увага на суттєву інерційність в процесах запровадження та практичної реалізації змін на шляху до євроінтеграції, згаданих вище органів законодавчої та виконавчої влади України. Досліджено визначення поняття «система»; «системи законодавства» та її складові елементи. Звернута увага, що поняття «земельне законодавство» може мати подвійний зміст: під ним розуміють або сукупність лише законів («вузьке» розуміння), або сукупність законів і інших підзаконних нормативно-правових актів («широке» розуміння). Сучасний стан системи земельного законодавства України, в контексті наповнення нормативно – правовими актами, змушує відзначати велику її структурованість. Норми, що регулюють земельні відносини, розпорошені по сотнях нормативно-правових актів. Це потенційно призводить до наявності великої кількості колізій. Наголошено на неприпустимість наявності колізій в земельному законодавстві України. Слід звернути увагу та те, що актуальність та своєчасність піднятої проблематики полягає в тому, щоб наголосити на зміні в підході до проблематики класифікації нормативно-правових актів земельного законодавства як первинного джерела систематизації та створення прозорої системи земельного законодавства, що в свою чергу дозволить покращити та наблизити двосторонній обмін досвідом та результатами правотворчості, як між законодавчими та виконавчими органами так і для всіх громадян України. Наголошено на необхідності комплексного підходу, врахування прагнень суспільства та історичних традицій для успішної реалізації земельної реформи.
  • Ескіз
    Документ
    Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля в системі особистих немайнових прав фізичної особи
    (Університет «КРОК», 2022) Корольова, В.В.; Корольова, Вікторія Вікторівна
    У статті розглядаються особливості щодо сучасного сприйняття поняття та змісту права фізичної особи на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Право на безпечне довкілля належить до категорії конституційних прав, що визначається чинним законодавством України як особисте немайнове право, ефективна реалізація якого залежить від публічно-правових та приватно-правових механізмів його захисту. Право громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля притаманне людині з моменту її народження, незалежно від розсуду державних органів. Це фактично право кожного громадянина вимагати дотримання еколого-правових приписів, якому відповідає обов'язок кожного і держави по його забезпеченню. У законодавстві, на жаль, не визначені повною мірою критерії безпечного середовища. Але саме визначення поняття "безпечне" вказує на те, що основним критерієм є відсутність небезпеки, де екологічно небезпечним вважається такий "стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей". Кожна людина має право жити в довкіллі, сприятливому для її здоров’я та добробуту. Для забезпечення можливості відстоювати це право громадськість, в тому числі повинна мати доступ до інформації, право брати участь у процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються захисту екологічних прав людини та довкілля. У результаті дослідження зроблено висновок, що суб’єктивне право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля має складну структуру, а його зміст необхідно розглядати з урахуванням критеріїв безпечного стану довкілля. На сьогодні такими критеріями є система екологічних, санітарно-протиепідемічних та інших норм, нормативів, вимог, правил, заборон тощо. Визначаються такі критерії стандартами та іншими обов’язковими для виконання нормативними документами. Наголошено на необхідності подальших наукових досліджень проблематики забезпечення права фізичної особи на безпечне довкілля.
  • Ескіз
    Документ
    Проблеми захисту прав суб'єктів господарювання в господарських судах України
    (Університет «КРОК», 2022) Корольова, В.В.; Кімленко, О.О.; Корольова, Вікторія Вікторівна
    Судовий захист прав суб’єктів господарювання займає важливе місце серед інших форм захисту. Захист прав суб’єктів господарювання можливо розглядати двояко: як захист права, яке здійснюється і реалізується та захист права, яке порушується із застосуванням засобів для його відновлення. Класично захист права розглядають як факт захисту права порушеного. Основним законодавчим актом в галузі господарювання є Господарський кодекс України, який закріпив основоположні гарантії та способи захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання. Господарський процесуальний кодекс України закріпив механізм розгляду позову, заяви або скарги з вимогою про відновлення порушеного/оспореного права. Праву на судовий захист відповідає обов’язок держави створити таку систему правосуддя, яка без жодних сумнівів у її діях вирішить складні, різноманітні та численні судові спори, без порушення судової компетенції, забезпечить кваліфіковане судочинство. З метою оптимізації процесу розгляду господарських спорів про захист прав та законних інтересів суб’єктів підприємництва у статті досліджено проблеми, які виникають під час захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарської діяльності у господарських судах України. Досліджено роль господарських судів у захисті прав та законних інтересів даних суб’єктів. Слід зауважити, що актуальність даної проблеми гостро постає від моменту незалежності України, адже регулярна зміна чинних законодавств, щодо судоустрою надає все більше тем для суперечок не тільки між науковцями, але і практиками. Законодавство України саме у сфері господарських відносин не тільки містить багато неузгодженостей та суперечностей, але і має значні недоліки. Основним фактором, що порушує стабільність у сфері захисту господарських відносин є прийняття законодавчих актів, що конфліктують з Конституцією України та законами, які були прийняті раніше. Здійснення захисту прав суб’єктів господарювання у господарських судах відбувається лише за особистою участю суб’єктів, яким надано відповідну правосуб’єктність. Можливість перегляду судових рішень в апеляційних інстанціях гарантується Конституцією України
  • Ескіз
    Документ
    Проблемні аспекти досудового врегулювання господарських спорів
    (Університет «КРОК», 2022) Корольова, В.В.; Дикун, Д.А.; Корольова, Вікторія Вікторівна
    Стаття присвячена основним проблемам такого важливого інституту права, як досудове врегулювання господарських спорів. В роботі розглядаються суспільні відносини у сфері досудового врегулювання правових суперечок, пов’язаних зі здійсненням підприємницької та іншої економічної діяльності, у їхньому взаємозв’язку з механізмом розгляду і вирішення справ в господарських судах. Авторами досліджено правову природу і сутність досудового розв’язання господарських спорів; проаналізовано його види; визначено основні підходи до аналогічного розв’язання господарських спорів в розвинених країнах. В дослідженні звертається увага на те, що сьогодні основним видом досудового врегулювання господарських спорів у правовому полі України є претензійне провадження, описано його механізм. Розглядаючи перспективи розвитку інших досудових інструментів вирішення господарських спорів в Україні, крім претензійного провадження, які активно використовуються за кордоном, слід зазначити, що розбіжності, які виникли між сторонами правовідносин, можуть бути розв’язані мирним шляхом. Доведено, що медіація є альтернативними щодо судового процесу процедурами вирішення спору. Медіація (посередництво) є самостійним видом (способом) альтернативного вирішення спорів. Медіація – переговори сторін за участю медіатора з метою врегулювання спору (спорів) сторін шляхом вироблення ними взаємоприйнятої угоди. Медіацію можна розцінювати як засіб спрощення і поліпшення доступу не тільки до справедливості, але і правосуддя в цілому. Запропоноване розширення сфери досудового порядку врегулювання спорів та його видів, що, на думку авторів, дозволить виявити дійсні причини спорів між сторонами конфлікту. Обгрунтовано, що на сьогоднішній день інститут досудового врегулювання правових спорів – комплексне міжгалузеве правове явище являє собою самостійну легітимну форму захисту прав і законних інтересів суб’єктів права, спрямовану на врегулювання приватно-правових, а у випадках, прямо передбачених законом, публічно-правових конфліктів.
  • Ескіз
    Документ
    Історія становлення та розвитку інституту банківської таємниці
    (Університет «КРОК», 2022) Корольова, В.В.; Ляшенко, Л.В.; Корольова, Вікторія Вікторівна
    Стаття присвячена дослідженню історї становлення та розвитку інституту банківської таємниці. Встановлено, що на ранніх етапах розвитку банківської системи регулювання процесів діяльності банківських установ здійснювалось першою особою держави (імператором) та вищим законодавчим органом шляхом видання нормативно-правових актів. Доведено, що на ранніх етапах регулювання діяльності банківських установ здійснювалось на підставі розгалуженої системи нормативно-правових актів. З плином часу намітилась тенденція, яка і зараз не втрачає своєї актуальності, до систематизації та уніфікації законодавства. Обгрунтовано, що тільки у 80-х роках ХХ століття в Радянському Союзі розпочалися процеси, пов’язані з реформуванням як політичної системи, так і економічної. Саме з цим періодом можна пов’язувати початок відродження інституту банківської таємниці. На основі історичного дослідження інституту банківської таємниці розкрито певні закономірності розвитку банківської таємниці, які вплинули на подальше формування зазначеного інституту. Зокрема було встановлено, по-перше, що протягом розвитку інституту банківської таємниці її незмінним змістом залишалися відомості про вкладників, таємниця вкладу, таємниця рахунку та операцій; по-друге, історія розвитку інституту банківської таємниці сприяла зміцненню позиції вкладників від необґрунтованого заволодіння інформацією, що становить банківську таємницю, слідчими органами, оскільки дані відомості могли видаватися лише за наявності у провадженні кримінальної справи. Ця норма є історичним фактом, що склався і до недавнього часу застосовувався на практиці, а його скасування завдасть значної шкоди стабільності інституту банківської таємниці, і навіть зробить незахищеними позиції вкладників, оскільки правоохоронні органи можуть запитати у банка інформацію, яка становить банківську таємницю без наявного кримінального провадження.
  • Ескіз
    Документ
    Функції поліції України як юридична категорія
    (Університет «КРОК», 2022) Корольова, В.В.; Корольова, Вікторія Вікторівна
    У статті досліджено поняття основних функцій Національної поліції України. Розуміння сутності цих функцій сприяє чіткому визначенню ролі та місця поліції в системі органів публічної влади. Під функціями розуміють основні напрями впливу права на суспільні відносини, що відображають його сутність і соціальне призначення у суспільстві, а також способи організації суспільних відносин. Функції безпосередньо спрямовані на виконання завдань, що стоять перед суспільством. Функції відображають зміст діяльності виконавчої влади, значною мірою характеризують сутність держави та її соціальне призначення. Формування правової держави, зміцнення законності й правопорядку вимагають удосконалення та підвищення роботи органів Національної поліції, основним завданням яких є служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки й порядку. Тому функції поліції перед усім повинні бути направлені на проведення превентивної та профілактичної діяльності кримінальних та інших правопорушень. В науковому плані функції поліції – питання складне та багатоаспектне, що може бути розкрите як самостійна категорія поліції, яка походить від його сутності та відображає призначення у суспільстві. Ми підтримуємо точку зору вчених про те, що функціональне призначення поліції має вихідний, основоположний характер, оскільки визначає його роль і значення для розвитку і розбудови самого громадянського суспільства і держави. Функції поліції є похідними від завдань і розкривають зміст діяльності Національної поліції України. У зв’язку з цим діяльність поліції здійснюється у двох напрямках: внутрішньому і зовнішньому. Запропоновано визначення функцій Національної поліції України як визначені та закріплені на правовому рівні напрями діяльності суб’єктів поліцейської діяльності, які є взаємопов’язаними та взаємоузгодженими і спрямовані на вирішення поставлених перед нею завдань. На підставі аналізу Закону України «Про Національну поліцію» запропоновано виокремити два блоки основних функцій поліції: внутрішньо-організаційні та зовнішні.
  • Ескіз
    Документ
    Порівняльно-правовий аналіз формування зовнішніх функцій в період президенства Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми
    (Університет «КРОК», 2023) Корольова, В.В.; Горбаченко, О.В.; Корольова, Вікторія Вікторівна; Горбаченко, Олександра Володимирівна
    В межах даної наукової статті розглядаються періоди президенства у незалежній Україні: Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми. Саме на їх плечі в свій час випала місія формування того самого міцного фундаменту молодої республіки на багато років вперед та прийняття доленосних рішень, зокрема процес формування зовнішніх зв’язків, встановлення дипломатичних відносини та міжнародно-правове визнання нової держави, відокремленої від великого Радянського Союзу. Сюди ж можемо віднести і Чорноморське питання та український ядерний потенціал, третій по величині у світі, котрий хвилював світовий естеблішмент чи не найбільше, у тому числі і плани України. Доцільно зазначити, що дане питання і на сьогодні є гострим. Світова демократична спільнота – ЄС та НАТО дане питання ставить пріоритетним не тільки сьогодні, а ще в часи перших двох президентів України відповідно, проте на превеликий жаль, ця пріоритетність була лише на папері, адже впевнених кроків на цьому напрямку не відбувалося, при тому що молода та незалежна Україна лише стала на шлях демократичної правотворчості та створення власної законодавчої бази, що саме по собі спрощувало процес його адаптації з європейськими нормами. 24 серпня Україною відзначається найбільше державне свято – День Незалежності. Воно встановлене на честь виняткової історичної події – ухвалення у 1991 році Верховною Радою Української РСР абсолютною більшістю голосів Акта проголошення незалежності України. Цей документ увінчав тисячолітні прагнення Українського народу мати власну суверенну державу і самостійно визначати свою долю. Для українців свобода і гідність завжди були основоположними цінностями, що спонукали до боротьби за незалежність. Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року відштовхувався від Декларації про суверенітет. А результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року стали найпереконливішим підтвердженням волі народу. Заслуговує не меншої уваги й прийняття Постанови «Про основні напрямки зовнішньої політики України», що стала точкою відліку чітких та розширених напрямків та цілей міжнародних відносин на законодавчому рівні.
  • Ескіз
    Документ
    До питання історії розвитку примусового виконання судових рішень в зарубіжних країнах
    (Університет «КРОК», 2023) Корольова, В.В.; Іщенко, Д.Ю.; Корольова, Вікторія Вікторівна
    В межах цієї наукової статті здійснено огляд розвитку систем, що забезпечують виконання боржниками своїх грошових зобов’язань. Здійснено огляд таких систем від найдавніших епох (Вавилон) до сучасного українського регулювання. Розглянуто питання позбавлення волі за невиконання боргових зобов’язань та вказано, що лише у середині XX століття людство дійшло до того, що вирішило на рівні міжнародного права заборонити позбавлення волі за такі дії боржника. Досліджено, що особи, уповноважені на вчинення примусових дій щодо стягнення боргів, існували у Римській імперії. Проаналізовано розвиток судових виконавців у Нідерландах від часів середньовіччя до сучасності. Вказано на великий вплив законодавства Франції на розвиток системи виконання судових рішень у Нідерландах. У роботі зазначається про ризики для життя і здоров’я судових виконавців у часи середньовіччя на території сучасних Нідерландів, а також вказано на законодавчий захист судових виконавців у тогочасній Франції. Зазначено, що в сучасній Україні передбачено кримінально-правовий захист державних та приватних виконавців. Досліджено, які риси примусового виконання рішень у попередні епохи знайшли своє відображення у наші часи. В українському законодавстві тривалий час існувала норма про надання боржнику часу на самостійне виконання судового рішення, як і в середньовіччі на території Нідерландів. Як і тоді, так і зараз боржник може запропонувати майно, на яке слід звернути стягнення. Описано процедуру примусового продажу майна та порівняно її із сучасною процедурою. Специфіка примусового продажу майна на аукціоні 500 років тому обумовлена тогочасними реаліями: оголошення про продаж майна здійснювалися у церкві та на базарі, а сам процес продажу тривав, поки горіла свічка, а надалі угоду затверджував суд. Єдине, що залишилося незмінним до сьогодні – це принцип, за якого покупцем майна ставав той, хто запропонує на аукціоні найвищу ціну. У статті йдеться про також про інші функції, які виконували судові виконавці у минулі часи. Також вказано, що і нині у правових актах Ради Європи щодо примусового виконання рішень зазначено про можливість покладення на судових виконавців виконання інших функцій.