Навчальні підрозділи Університету

Постійне посилання на розділhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/3154

Переглянути

Фільтри

20242

Налаштування

ORCID: search.filters.orcid.https://orcid.org/0000-0002-2502-8072Ключове слово: search.filters.subject.ситуаційний підхід

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз
    Документ
    Застосування концепту «ситуація» у дослідженні соціальної поведінки
    (Університет «КРОК», 2024) Васильченко, Ольга; Васильченко, Ольга Миколаївна
    В роботі здійснено теоретичних аналіз концепту «ситуація» в ракурсі дослідження соціальної поведінки. Ситуація може бути розглянута як складна суб’єктивно-об’єктивна реальність, де об’єктивні складові представлені у вигляді суб’єктивного сприйняття й особистісної значущості для учасника ситуації. Поведінка в різних життєвих ситуаціях залежить як від базових особистісних утворень (когнітивних, афективних, ціннісно-смислових), так і від більш гнучких її характеристик. Особистість, будучи суб’єктом власного життя, визначає конфігурацію психологічних ситуацій, накладаючи свою унікальну рамку й використовуючи свій власний формат. При цьому цілі й потреби особистості виступають як системотворний фактор, що визначає якісну специфіку психологічної ситуації. Фактори середовища (суб’єкт-об’єктні або суб’єкт-суб’єктні інтеракції) є детермінантами, які обумовлюють визначення ситуації. Для дослідження детермінації соціальної поведінки важливо враховувати все те, що має для індивіда психічну реальність. Саме у «психологічній ситуації» утілюється образ, відбиття об’єктивної ситуації, утворене як з дійсних об’єктів, так й інтеріоризованих у минулому інформацій. У психічну ситуацію входить те, що впливає на поведінку індивіда, якщо навіть відповідної об’єктивної ситуації немає. Соціальна поведінка повинна розглядатися як процес, для вивчення якого необхідно виокремити його внутрішні протиріччя, встановити зв’язки та залежності. Поведінка має виводитися з усієї кількості одночасно співіснуючих фактів, а ці факти утворюють систему. Існування простих механічних закономірностей, що співвідносять окремі стимули з конкретними реакціями, неможливе, тому що й ті, й інші вбудовані в динамічний контекст, які видозмінює й обмежує дія цих закономірностей. Концепт «соціальна ситуація» містить у собі суб'єкта й одночасно протистоїть йому як щось зовнішнє, інше. Осмислити постійний взаємообмін між зовнішнім і внутрішнім та самоорганізацію в біосоціальній системі дозволяють ідеї необоротності, нелінійності й варіабельності розвитку, саморегуляції й емерджентних ефектів у методологічному полі системного мислення в руслі системно-синергетичного підходу.
  • Ескіз
    Документ
    Цілепокладання та ухвалення рішень як регулятивні механізми соціальної поведінки особи в ситуаціях невизначеност
    (Університет «КРОК», 2024) Васильченко, Ольга; Васильченко, Ольга Миколаївна
    В роботі здійснено теоретичний аналіз регулятивних механізмів соціальної поведінки особи. Основна увага приділена поведінці особи в ситуаціях невизначеності. Ситуації невизначеності розуміються як ситуації, у яких відсутня або недостатньо релевантна інформація для здійснення вибору серед наявних альтернативних варіантів рішення. Акцентується увага на ситуаціях з об'єктивною та суб’єктивною невизначеністю. Об’єктивна невизначеність це реальність, яка незалежна від пізнавальної діяльності людини та яка наростає слідом за ускладненням світу. Суб'єктивна невизначеність – обмеженість, неповнота та неточність знань людини про світ та життєве середовище. Базовим компонентом психологічної структури соціальної поведінки визначається ціль. Цілепокладання дозволяє суб’єкту створити для себе такий образ майбутнього, який безпосередньо детермінує та регулює відповідні акти поведінки та діяльності. Цілепокладання є зовнішнім механізмом здійснення діяльності та поведінки. Процес ухвалення рішень визначається як особливий тип цілепокладання, що є результатом взаємодії споглядання й мислення та є одним з основних регулятивних механізмів соціальної поведінки особи. Процеси ухвалення рішень повинні моделюватися й вивчатися не в готовій, заданій формі, а опосередковано – шляхом відтворення більш загального й цілісного регуляторного контуру, у який ці процеси мають включатися самим дослідником як один із необхідних засобів регуляції активності. У повсякденному житті саме активність суб’єкта відіграє «критично» важливу роль. У реальному житті суб’єкт повинен сам визначати ситуації невизначеності із загального «потоку» своєї активності.