Правоконсервативний поворот у Європі: контури явища

Abstract

Партійні системи європейських держав перебувають у стані помітної перебудови: консервативні та праві сили нарощують електоральну підтримку, а їхня проблематика (національний суверенітет, міграція, безпека, культурна ідентичність) переміщується з периферії політичного ¬порядку денного до його центру. Після 2022 р. до цього переліку додався технологічний вимір: цифровий суверенітет, кіберстійкість, регулювання штучного інтелекту. Прояви та наслідки цього процесу в окремих державах різняться настільки, що потребують порівняльного аналізу. Мета дослідження – визначити передумови, ознаки та прояви правоконсервативного повороту в Європі й оцінити його вплив на трансформацію політичних систем, партійної конкуренції та державної політики у технологічній сфері. Дослідження ґрунтується на порівняльному, системному та історико-політичному методах. Порівняльний метод застосовано для зіставлення політичних процесів у різних європейських державах, системний – для аналізу взаємозв’язку між політичними партіями, електоратом та інституційним середовищем, історико-політичний – для з’ясування передумов формування сучасних правоконсервативних тенденцій. Використано також аналіз програмних документів партій і чинних актів ЄС. Установлено, що правоконсервативний поворот не зводиться до зростання популярності радикально правих партій. Він охоплює ширший спектр змін у політичному дискурсі та в діяльності консервативних і правоцентристських сил. До його ¬основних проявів належать посилення уваги до націо¬нального суверенітету, міграційної політики, національної ідентичності та безпеки, критичне ставлення до окремих аспектів європейської інтеграції, а також перенесення логіки суверенітету на цифрову й технологічну сферу. Водночас характер процесу залежить від історичного, соціально-економічного та інституційного контексту конкретної держави. Правоконсервативний поворот є комплексним політичним процесом, що супроводжується зміною партійної конкуренції, суспільних пріоритетів і підходів до взаємодії держави з європейськими інституціями. Єдиної моделі розвитку він не має, тому його дослідження потребує диференційованого порівняльного аналізу окремих держав, партій та електоральних груп.