Міжнародний розшук як підстава для проваджень in absentia: проблеми застосування

Abstract

Ситуація в Україні з заочними процедурами (in absentia) характеризується не тільки збільшенням кількості проваджень з заочним елементом, але й відсутністю уніфікованого підходу стосовно того, що слід розуміти під однією з підстав застосування in absentia – «оголошення особи в міжнародний розшук». КПК не містить чітких орієнтирів/маркерів, які дозволяють говорити про те, що особа перебуває/ не перебуває в міжнародному розшуку. У зв’язку з чим складається доволі суперечлива судова практика з цього питання. Зокрема, сформувались дві альтернативні правові позиції, які зводяться до наступного: 1) положення чинного КПК України покладають на прокурора/слідчого обов’язок надати докази на підтвердження оголошення, а не факту перебування підозрюваного в міжнародному розшуку 2) для підтвердження факту оголошення особи у міжнародний розшук необхідно надати підтверджуючі документи Інтерполу, які і засвідчують/підтверджують факт перебування особи у міжнародному розшуку. Відповідно до першої правової позиції, фактично, відбувається підміна остаточних результатів діяльності органу досудового розслідування, яка спрямована на оголошення особи в міжнародний обшук, проміжними. У такий спосіб фактично, підстави для здійснення проваджень in absentia штучно розширюється, і такий підхід, не враховує ситуацій, коли за результатами перевірки Інтерполом відповідності поданих органом досудового розслідування документів з’ясовується, що вони мінімальним критеріям для публікації червоних повідомлень не відповідають, і стосовно особи немає підстав для застосування механізмів міжнародного розшуку. Аналіз ухвал слідчих суддів про здійснення спеціального досудового розслідування дає також підстави зробити висновок, що застосування in absentia з підстави оголошення особи у міжнародний розшук пов’язане з більш серйозним системним порушенням – ігноруванням фактів порушення органом досудового розслідування порядку повідомлення про підозру осіб, яке, відповідно до системного аналізу ст. ст. 111, 135, 278, 541, 542 КПК України, має здійснюватися в порядку міжнародної правової допомоги. Зазначене в сукупності призводить до ситуації, коли клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування і, оголошення в розшук в порядку ст. 281 КПК здійснюється стосовно особи, яка статусу підозрюваного не набула. Чи не є така практика штучним розширенням підстав для здійснення проваджень in absentia? Очевидно, що так