Культура фахової мови: культурна самосвідомість та професійна компетентність

Abstract

У статті досліджується культура мовлення як важливий соціокультурний феномен та стратегічний ресурс сучасної комунікації, що відіграє ключову роль у формуванні національної ідентичності, професійної компетентності, міжособистісної взаємодії та інформаційної безпеки держави. Автор аналізує історичні витоки становлення мовної культури в Україні, зазначаючи вплив колоніальної та радянської мовної політики на розвиток української мови, а також особливості її відродження в період незалежності. Окремо розглянуто міжнародний досвід мовного відновлення, зокрема практику Ізраїлю та країн Балтії, які демонструють ефективні моделі інтеграції мовної політики та освіти. У статті підкреслюється, що культура мовлення має як індивідуаль ний, так і колективний вимір: вона забезпечує ефективність міжособистісної та міжкультурної комунікації, сприяє професійному зростанню і реалізації, а також виступає чинником соціальної консолідації та формування культурної самосвідомості. Особлива увага приділяється розвитку критичного мовного мислення, використанню лексикографічних ресурсів, цифровізації та нових форм комунікації, таких як електронний дискурс, подкасти та соціальні мережі, які суттєво впливають на мовну практику сучасного суспільства. Автор обґрунтовує, що у глобалізованому світі культура мовлення виступає інтегративним явищем, що поєднує потреби національної ідентичності з викликами міжнародного діалогу, визначає ефективність комунікаційних процесів та конкурентоспроможність країни. Зроблено висновок про те, що підвищення рівня мовної культури є стратегічним завданням державної політики, освітньої системи та професійної підготовки, оскільки воно визначає якість суспільних зв’язків, культурну спадкоємність і позиціонування України у світовому інформаційному та культурному просторі.