Ухвалення рішень в ситуаціях невизначеності: раціонально-логічна та міфологічна парадигми

Abstract

У статті розглянуто невизначеність як одну з універсальних й іманентних світоглядних категорій, що впорядковують метафізичний та ідеальний Світ і буття людини в ньому. Невизначеність характеризуються неясністю, турбулентністю, суперечливістю, відсутністю показників, на основі яких можна робити об’єктивні прогнози й ухвалювати доцільні та єдино правильні рішення. Показано, що в емпіричному вимірі невизначеність виявляється як ситуації, умови і стани невизначеності. Ці виміри невизначеності мають цілком придатні для емпіричних спостережень психологічні характеристики, і це дає можливість аналізувати категорію «невизначеність» як предмет не лише філософії, а й психологічної науки. Описано парадокс невизначеності, який полягає в тому, що перебуваючи в ситуаціях, умовах і станах невизначеності, людина понад усе прагне відновити стан рівноваги, оскільки невизначеність переживається нею як стресогенна, травмівна, така, що загрожує життю, і вкрай неекологічна обставина. Людина витрачає всі свої фізичні та психологічні ресурси на фанатичний пошук виходу з невизначеності, однак типові раціональні рішення їй недоступні, а здатність до смислоутворення і творчість з пошуку нетривіальних рішень заблоковані надміром негативних емоцій, які природно супроводжують ситуації невизначеності. У результаті безуспішних пошуків раціональних рішень більшість людей втрачають смисл не лише того, що відбуваються, а життя в цілому, та ігнорують цінність невизначеності як стимулу для відкриття нових горизонтів і розвитку. Показано, що в ситуаціях невизначеності більш результативними є рішення, ухвалені на засадах не раціонально-логічного, а міфологічного мислення. Навіть якщо вони не гарантують прогнозований результат (чого не гарантують і раціонально-логічні рішення), то принаймні вони зменшують страх і тривогу і залишають простір для смислоутворення та творчості. Тож у ситуаціях невизначеності йдеться не про раціональні ті єдино правильні рішення, а про рішення, зміст яких максимально наближений до впізнаваних адресатами універсальних сакральних психолінгвістичних форм (міфів, наративів, метафор, символів, архетипів тощо). Ці форми містять ментальні соціокультурні коди, зафіксовані в свідомості і підсвідомості людини та в її досвіді, робота з якими містить психотерапевтичний ефект.