Незаконне збагачення – альтернативний погляд на криміналізацію діяння

Abstract

У статті висвітлено актуальні проблеми імплементації міжнародних антикорупційних угод в законодавство України, визнання в якості кримінального право порушення незаконне збагачення. Запровадження кримінальної відповідальності за не законне збагачення у чинному кримінальному законодавстві України є реалізацією ст. 20 Конвенції ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 р., яка була ратифікована ЗУ від 18 жовтня 2006 р. і набрала чинності для нашої держави 1 січня 2010 р. Так, під умисним незаконним збагаченням, згідно з Конвенцією, розуміється значне збільшення активів державної посадової особи, що перевищує її законні доходи, які вона не може раціо нально обґрунтувати. Сьогодні корупція продовжує становити суттєву загрозу будь яким демократичним перетворюванням не лише в Україні, а й у будь-якій іншій дер жаві. Необхідність відновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення виникла як наслідок рішення Конституційного Суду України щодо визнання положень статті 368-2 Кримінального кодексу України такими, що не відповідають Конституції України, так і нагальною потребою продовження боротьби з корупційними діяннями в Україні. Прийнята у листопаді 2019 року нова редакція кримінальної норми про не законне збагачення не усуває необхідності доказування особою своєї невинуватості й, таким чином, не виключає порушень статті 62 Конституції України, згідно з якою не можна покладати на особу обов’язок доводити законність набуття нею активів, тобто доводити свою невинуватість, а отже, не забезпечить ефективної боротьби з цим кримінальним правопорушенням та формування відповідної слідчої і судової прак тики. Проаналізувавши причини неспрацювання норми Кримінального Кодексу України про відповідальність за незаконне збагачення, визнання цієї статті неконституційною, пропонується обрати дещо інший, ніж це бачить законодавець, шлях усунення вказаних причин та застосувати нові підходи до кримінально-правової кваліфікації незаконного збагачення