Рецензування та реферування: особливості формування вторинного тексту наукової комунікації

Abstract

У статті здійснено комплексний аналіз рецензування та реферування як ключових форм формування вторинних текстів у системі сучасної наукової комунікації. Обґрунтовано, що динамічний розвиток інформаційного середовища, зростання обсягів наукових публікацій та посилення вимог до академічної доброчесності актуалізують необхідність опанування ефективних методів аналітико-синтетичного опрацювання інформації. Розкрито, що інтертекстуальність та оціночний характер наукового дискурсу є базовими категоріями, які визначають особливості створення рецензій і рефератів та зумовлюють їх роль у забезпеченні наступності досліджень. Рецензіювання розглянуто як інструмент експертної оцінки, що забезпечує наукову валідацію результатів, визначає рівень їхньої новизни, методологічної коректності та відповідності науковим стандартам. Наголошено на його значенні у формуванні аналітичної культури науковця та підтриманні якості наукового обігу. Реферування визначено як техно логію стислого, логічно структурованого викладу змісту первинного тексту, яка забезпечує швидку навігацію в інформаційному просторі, відбір релевантних джерел і формування узагальненого уявлення про зміст наукового дослідження. Підкреслено значення рефератів у навчальному процесі, підготовці майбутніх дослідників та становленні інформаційно-аналітичних компе тентностей. Встановлено, що вторинні тексти виконують комплексну функцію — від селекції та стандартизації інформації до її популяризації, оцінювання та збереження. Зроблено висновок, що рецензування й реферування не лише забезпечують якісний науковий обіг, але й сприяють інтеграції української науки у світовий дослідницький простір, підвищуючи рівень прозорості, достовірності та аналітичної глибини академічного дискурсу.