Екзистенціальні мішені та психологічні реакції, які є актуальними для роботи психологів в ситуаціях спалаху інфекційних захворювань, що мають високий стресогенний потенціал

Abstract

Інфекційне захворювання передається швидко й непомітно, що створює психологічний механізм високого ступеня страху. Під час вірусної епідемії людина є одночасно і жертвою, і переносником і, в той же час, може стати об’єктом репресивних заходів державних органів, спрямованих на забезпечення колективної безпеки. Ці чинники за своїм впливом та психологічними наслідками можуть розглядатися як вторгнення ворога, яке здатне приводити до різкого і непропорційного зростання тривоги й страху, дискримінації та стигматизації. Обмеження свободи пересування та карантинні заходи, що часто виникають у зв’язку з епідеміями, стають фактором посилення психопатологічної симптоматики. Ситуація психічної травматизації внаслідок поширення інфекційного захворювання розглядається в статті як виклик до психологічної науки, деякі відповіді на який автор пропонує, виходячи з принципів екзистенціальної психології. Оскільки виклики сучасної реальності в статті трактуються як екзистенціальні, то головною особливістю сучасного світу названий виклик до змін, до можливості змінюватися. При цьому, здатність особистості до змін пояснюється автором як ресурс і її розвитку, і її збереження. Автор статті спирається на світогляд, що близький до позиції трагічного оптимізму В. Франкла: тільки власні дії є сенс вважати джерелом надії, тільки власні зусилля можуть допомогти запобігти гіршому. Така смислова позиція допомагає зрозуміти думку конструктивного песимізму: чим покладатися на краще й розслаблятися, то краще готуватися до гіршого, щоб боротися з ним максимально наближено до реальності. Ситуація поширення інфекційного захворювання і пов’язана з нею можливість психічної травматизації значної кількості людей ставить питання про особисту відповідальність, вимагаючи від кожного зайняти позицію, забезпечену власним, авторським цілепокладанням та особистісною роботою. Така продуктивна позиція має внутрішню опору, являє собою результат суб’єктного самовизначення. Ця позиція спирається на прийнятий в екзистенціальній психології закон «неподільності відповідальності»: у кожного з нас своя відповідальність – у лікарів, влади, кожного окремого громадянина й особистості. І вона не залежить від того, що було раніше й тим більше від того, що може трапитися потім, вона існує тут і тепер. Ця думка узагальнена автором: світ роблять іншим не стільки події, які не залежать від нас, скільки наші власні дії. Головне - що ми думаємо про свої власні можливості стати іншими.