Правничий вісник Університету "КРОК". 2019. № 34
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/2333
Переглянути
21 результатів
Результати пошуку
Документ Генезис глобальної системи антикорупційної боротьби(Університет «КРОК», 2019) Француз, А.Й.; Лященко, М.М.; Француз, Анатолій ЙосиповичКорупція без постійної протидії їй має властивість розширюватися. Ось чому все більш природним для будь-якої держави стає здійснення постійної антикорупційної політики. Лише ця стратегія видається єдино ефективною в нинішніх умовах. При цьому вона не протиставляється застосуванню правового державного примусу до корупціонерів. Навпаки, цей примус стає більш ефективним, оскільки вбудовується в загальну систему антикорупційного стримування. Антикорупційна політика – це комплекс правових, економічних, освітніх, виховних, організаційних та інших заходів, спрямованих на створення системи запобігання та протидії корупції і усунення причин її виникнення. Метою антикорупційної політики є зниження рівня корупції та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства від її негативних наслідків. Корупція є, мабуть, найбільшою політичною та економічною проблемою людства у XXI столітті. Це явище лежить в основі або близько до таких ганебних суспільних проявів, як бідність, політична нестабільність, організована злочинність, міжнародний тероризм, громадянське невдоволення, економічний спад і ряду інших, погіршуючи якість життя мільярдів людей на земній кулі. З огляду на обраний Україною шлях до інтеграції у світову спільноту та міжнародне бізнес-середовище, зусилля, що здійснюються для демократизації суспільного життя – запровадження світових антикорупційних стандартів в правове поле держави, стає дедалі більш актуальним. В статті досліджені джерела корупції як негативного глобального суспільного явища, розглянута трансформація антикорупційних ініціатив, проаналізований поетапний процес формування системи міжнародних методів антикорупційної боротьби з 60-х років минулого століття до сьогоднішнього дня, описані основні міжнародні правові акти та громадські ініціативи щодо запобігання корупційним проявам в державних інституціях і міжнародному бізнесі, які приймались на кожному етапі.Документ Розвиток юридичної риторики в середні віки та епоху ренесансу(Університет «КРОК», 2019) Олійник, О.Б.Торкаючись ролі або функцій риторики в житті і діяльності юристів, слід зробити застереження, що їх неможливо повністю виділити і описати. Знання риторики, володіння красномовством розширює світогляд, формує методологічну культуру мислення і практичної дії юриста, розвиває почуття впевненості в собі, психологічну стійкість, властивості комунікативності, вміння зрозуміти співрозмовника, знайти з ним точки дотику, розкрити сутність описуваних процесів і явищ, точно їх інтерпретувати, доступно, ясно, чітко, емоційно пояснити слухачам. Найбільш повно і всебічно роль красномовства і, звичайно, риторики проявляється в судових засіданнях. Це обумовлено багатьма факторами і насамперед метою мовлення на суді представників будь-якої зі сторін, що беруть участь в судовому засіданні: державного обвинувачення, захисту, суддів, свідків, експертів. Отже, мова будь-якого, хто виступає в суді, орієнтована в першу чергу на розуміння предмета мовлення усіма, хто бере участь в судовому засіданні. Вона повинна бути зрозуміла тими, до кого вона звернена, і тими, хто буде приймати рішення по конкретній справі, що розглядається. Кожне слово виступає в судовому засіданні юриста має бути зрозуміло слухачами зовсім так, як розуміє його сам виступаючий. Більш того, мова юриста повинна ясно, чітко і однозначно відобразити подію, явище, процес з виділенням сутнісних ознак предмета мовлення. Буває, що оратор чомусь вважає за потрібне висловитися невизначено з того чи іншого факту дійсності. Однак ясність складу необхідна в цьому випадку не менше нiж, ніж у будь-якому іншому, щоб зберегти саме ту ступінь освітлення предмета, яка потрібна оратора. В іншому випадку слухачі, які представляють собою не тільки склад судового засідання, а й присутніх журналістів і просто зацікавлених людей, можуть трактувати події, явища, процеси зовсім не так, як хотів би того виступаючий. Але для розуміння значення судової риторики в юриспруденції неможливе без з`ясування її розвитку і становлення, що і намагається здійснити автор в даній публікації. Розглянуто розвиток релігійності єзуїтичного типу і поширення схоластики юридичної риторики у Середні віки; досліджено різницю між риторикою, що формується у Середні віки, і риторикою класичного періоду; проаналізовано красномовство слов’ян як наслідувачів класичної античної риторики і західноєвропейської думки пізнього Середньовіччя; розглянуто перетворення, які сталися у світогляді індивідуумів часів Відродження, відновлення судової і парламентської риторики та поява торгового красномовства; широке розповсюдження гострої епістолярної полеміки, розквіт письмової риторики епохи Відродження. Досліджено особливості розвитку юридичної риторики епохи Відродження.Документ Правова регламентація трудової діяльності малолітніх та неповнолітніх в часи Гетьманату(Університет «КРОК», 2019) Корнієнко, О.О.; Корнієнко, Ольга ОлександрівнаНа сьогоднішній день актуальним залишається питання правової регламентації трудової політики держави щодо різних верст населення, зокрема дітей та підлітків. Проіснувавши майже тридцять років, українська держава, при регулюванні трудових відносин досі використовує трудове законодавство радянського союзу з доповненнями та правками. Вже довгий час ведуться дискусії щодо розробки та прийняття власного трудового кодексу, який би ґрунтувався на європейських цінностях та враховував сучасні тенденції в трудовій діяльності. Але не дивлячись на те, що умови праці, види та методи діяльності зазнають постійної еволюції, доречно було б познайомитися із особистим історичним досвідом. Цікавим, на наш погляд, дослідити законодавчі ініціативи в цій сфері в період національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. чи хоча б приділити одному із державних утворень цього періоду, як найбільш наближеному до сьогодення. Автор у своїй статті зосередився на Українській Державі часів Павла Скоропадського, як одній із перших, що дійсно приділяла увагу соціальній та трудовій політиці і для реалізації якої навіть створила окреме міністерство. У статті досліджено юридичну складову зазначеного періоду щодо правової регламентації трудової зайнятості малолітніх та неповнолітніх осіб. Автор проаналізував Положення про охорону праці малолітніх та підлітків, яке присвячене детальній регламентації трудової діяльності осіб, які не досягли вісімнадцяти років. У ньому з’ясовано порядок прийняття на роботу у залежності від віку дитини, деталізовано умови праці, нормування праці у залежності від віку, визначено перелік робіт на які малолітні та неповнолітні не можуть бути допущені у жодному разі, порядок проходження медичного огляду та перелік установ і лікарень що можуть такий огляд здійснювати тощо. В процесі дослідження даного періоду, автор робить порівняння із сучасністю і доходить до висновку, що деякі моменти в правовому регулюванні трудової діяльності є однаковими або дуже подібними.Документ Сучасні риси порушення конституційного права дитини на освіту в Україні(Університет «КРОК», 2019) Доляновська, І.М.; Доляновська, Інна МиколаївнаОсвіта – це один з найдавніших соціальних інститутів, який спроможний відтворювати й передавати знання, уміння, навики, готувати нові покоління до життя, готувати підростаюче покоління до вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. У сучасному світі освіта – складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, освоєння і перероблення знань і соціального досвіду і є основою розвитку нації. Саме тому забезпечення державою права на освіту має особливу суспільну роль. Право людини на освіту відносять до культурних прав людини, які за своєю суттю є мірою духовності, що гарантує особі держава, а за змістом – межею можливої дозволеної поведінки чи діяльності особи у культурній сфері. Право людини на освіту – одне з основних людських прав у цивілізованому суспільстві: воно є важливим не тільки для окремої особи, а й для сімей, громади, усього суспільства та держави в цілому. Право дитини на освіту відіграє важливу роль у формуванні суспільства. Діти – майбутнє України. Їм обов’язково доведеться брати участь у діяльності та розвитку держави. Освічені діти сьогодні – запорука успішної країни завтра. Тому соціальна та правова підтримка дитинства є пріоритетним напрямом у досягненні поставлених державою цілей. Право на освіту є основоположним соціально-культурним правом, що забезпечує стабільний розвиток молодого покоління. Всебічний розвиток дитини, як члена суспільства повністю залежить від можливості повною мірою реалізовувати свої права. Якісна початкова освіта надає дітям рівні вихідні шанси і дозволяє досягнути успіху на наступних етапах навчання. Вони мають право на повноцінну освіту з раннього віку. Основою реалізації прав дітей на освіту є велика кількість нормативних актів як в Україні, так і у світі. У статті, крім окреслених вище питань, також досліджено сучасні риси порушення конституційного права дитини на освіту. Автор статті окремо окреслює коло дітей, реалізація права на отримання освіти у яких ускладнена соціально-політичними умовами в суспільстві.Документ Проблеми виборчого законодавства України(Університет «КРОК», 2019) Костюк, Н.П.Виборча система України, як система суспільних відносин, пов’язаних із формуванням складу представницьких органів шляхом виборів, включає вибори до органів державної влади, тобто до Верховної Ради України, вибори Президента України та органів місцевого самоврядування. Одна з ключових ознак демократичного ладу – регулярні, прозорі, змагальні вибори, з допомогою яких громадяни-виборці формують органи, що приймають найважливіші політичні рішення в державі, виконують завдання і функції держави. Після Революції Гідності з усією гостротою постала необхідність проведення суспільних реформ задля збереження України як незалежної держави та її розвитку. На сьогодні ми спостерігаємо хай і повільний, але прогрес реформування у багатьох сферах. Проте політична система не змінюється, хоча запит суспільства на її зміну величезний. А без реформування ключового механізму формування найвищих органів політичної влади – виборів – навіть уже помітні скромні досягнення в інших сферах залишаються вкрай уразливими. Головною загрозою функціонування виборчої системи є існування умов для: впливу на результати виборів з боку окремих посадовців, політичних сил і фінансово-промислових груп; впливу на результати виборів з-за кордону; фальсифікацій та спотворення результату волевиявлення громадян на післявиборчому етапі політичного процесу, та, як наслідок, недостатньої легітимації державної влади. Розбудова української демократії все ще триває і має певні успіхи. Українські вибори визнаються як всередині країни, так, завдяки роботі міжнародних спостерігачів, і на міжнародному рівні. Проте регулярні порушення виборчого процесу свідчать про необхідність його вдосконалення. В даній статті досліджуються проблемні питання виборчого процесу в Україні, проблеми формування системи виборчого законодавства України, на підставі якого відбувається виборчий процес по виборам Президента України, розробка пропозиції щодо його вдосконалення.Документ Санкції в цивільному праві(Університет «КРОК», 2019) Шишка, Р.Б.Цивільно-правова відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. На неї поширюються загальні положення про юридичну відповідальність, але вона має й такі особливості, що змушують розглядати її як самостійну правову категорію. Спільним для всіх видів юридичної відповідальності є те, що до порушника чужих прав застосовуються санкції. Але зміст санкцій, порядок і мета їх застосування мають свою специфіку для кожного виду юридичної відповідальності. В статті йдеться про доцільність запровадження санкцій в цивільному праві та вади сучасного відновлювального та компенсаторного підходу до захисту цивільних прав, який не сприяє профілактиці порушень суб’єктивних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів. Автор зважає на наслідки правопорушень в сучасному цивільному праві та звертає увагу на традиційні елементи норми права, та ігнорування санкцій в актах цивільного законодавства. Обґрунтована потреба їх встановлення як санкцій приватного характеру. Відсутність останніх з урахуванням наявної ментальності призвело до системних порушень та зловживань суб’єктивними правами і невиконання юридичних обов’язків. Цивільно-правова відповідальність, власне, зводиться до застосування майнових санкцій та особистих санкцій. Якщо виходити із загально-теоретичного постулату виникає ряд проблем щодо притягнення до відповідальності як державного примусу. Обґрунтована нагальна потреба санкцій в цивільному законодавстві та запропоновано в окремій главі ЦК України прописати всі наслідки порушення норм цивільного права як санкції, зокрема й тих, що передбачені Законом України «Про санкції». Передусім це стосується особистих санкцій як заборон та обмежень у здійсненні належних цивільних прав. Це слугуватиме ефективності цивільного законодавства, посиленню гарантій виконання цивільних обов’язків та здійсненню охоронюваних законом інтересів. Така парадигма наразі є виправданою і слугує ефективності цивільно-правового регулювання та якості національного законодавства стосовно якого, за висновками Європейського суду з прав людини, в Україні чимало проблем.Документ «Soft-law» in providing of fair competition(Університет «КРОК», 2019) Lukianets, V.S.; Лук'янець-Шахова, Валентина СтаніславівнаThe goal of the current article is to delineate national judicial responses to Com-mission-issued competition soft law within two EU jurisdictions – the UK and the Netherlands. A comparative methodology is adopted and, in terms of theory, several hypotheses of possible judicial attitudes to soft law are established. In broad terms, it is ventured that courts can either recognize (agreement, disagreement, persuasion) or refuse to recognize (neglect, rejection) supranational soft law in their judicial discourse. While acknowledging that judicial refusal for recognition is a natural judicial response to legally non-binding instruments, the paper argues that competition soft law could and should become recognized by national courts of law because that would contribute positively to the enforcement system’s goals of consistency and the concomitant legal certainty and uniform application. The empirical picture that transpires, however, reveals a varied recognition landscape that could well pose challenges for consistent enforcement. The EU competition enforce-ment regime underwent quite some changes in both its substantive and procedural workings when Regulation 1/2003 – the ‘Modernization’ Regulation – entered into force on May 1st 2004. The procedural decentralization and the change in the logic of substantive enforcement the Regula-tion introduced created challenges for the new system, especially in light of the general principle of legal certainty. Mindful of possible (and plausible) enforcement inconsistencies, the European Commission maintained that certainty is going to be well served by the already existing and well-developed competition case law of the CJEU, the Commission’s own decisional practice, and, last but not least, its soft law guidance in the forms of guidelines, notices, communications, etc. It is these latter instruments and their value for steering judicial discourse in EU Member States that the current paper is interested inДокумент Становлення міжнародно-правових основ співробітництва держав у сфері протидії тероризму(Університет «КРОК», 2019) Форноляк, В.М.У статті на підставі комплексного та системного аналізу наведено головні аспекти міжнародної співпраці в протидії тероризму та наявні шляхи його запобігання. Також автор робить наголос на міжнародно-правовій основі даної співпраці у сфері протидії тероризму. З урахуванням особливостей розвитку міжнародної протидії терористичній загрозі, виділено та досліджено найважливіші етапи становлення міжнародно-правових основ антитерористичного співробітництва держав. При цьому визначено основні чинники, які обумовили вироблення багатосторонніх міжнародно-правових інструментів для боротьби з тероризмом, висвітлено основний зміст і значення відповідних міжнародних заходів та укладених державами документів, спрямованих на забезпечення їх колективної боротьби з цим явищем. Задля збереження безпеки та стабільності у світі повинні бути прийняті єдині правила, принципи та норми відповідальності. ООН виступає універсальною унікальною платформою для закріплення позитивної тенденції розбудови системи міжнародної безпеки. Здійснено дослідження ролі Ради Безпеки ООН та Генеральної Асамблеї ООН у забезпеченні міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом та питаннях підтримання міжнародного миру та безпеки, їх внесок у міжнародну боротьбу з тероризмом та безпосередню роль у сфері міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом, зокрема, у процесі створення та зміцнення універсальної договірно-правової бази боротьби з тероризмом. Акцентовано увагу на тому, Україна визнає боротьбу з тероризмом одним із визначальних напрямів своєї державної політики та бере активну участь у розробленні стратегії та механізмів забезпечення ефективної протидії терористичним проявам. На теперішній час налагоджено дієві партнерські стосунки із правоохоронними органами і спеціальними службами багатьох Європейських держав, США, антитерористичними структурами ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС та іншими міжнародними організаціями, що здійснюють боротьбу з тероризмом. Кількість укладених міжнародних угод свідчить про посилення міжнародного співробітництва з боку України у сфері протидії тероризмуДокумент Гармонізація законодавства України та Європейського Союзу у сфері інтелектуальної власності(Університет «КРОК», 2019) Киричук, А.С.; Шевчук, Т.М.Гармонізація законодавства України з правом Європейського союзу є однією з важливих умов поглиблення співпраці нашої країни з європейськими інтеграційними об’єднаннями та їх державами-членами. Вона створює необхідні передумови для переходу до наступних стадій інтеграції, включаючи членство України в Євросоюзі. Укладання Україною УПС з ЄС, а також ухвалення інших документів, які визначали правові засади співпраці між Євросоюзом та Україною, створило належні передумови для гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу. Крім того, гармонізація українського законодавства з правом Євросоюзу закладає правові засади для появи правового середовища, наближеного до вже існуючого в країнах-членах Союзу, і тим самим допомагає залучити бізнесменів з країн-членів європейських інтеграційних об‘єднань до більш активної діяльності в Україні. Така присутність повинна сприяти економічному розвитку країни, а також залученню іноземних інвестицій в українську економіку. Важливо враховувати, що глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності практично вже сформувалася. Україна повинна адаптуватися до неї, щоб найближчим часом не стати відмежованою від світових тенденцій економічного й технологічного розвитку. Тому гармонізація національного законодавства в сфері інтелектуальної власності з європейським – це наше зобов’язання і перед міжнародними партнерами також. На жаль, нині в Україні щодо захисту інтелектуальної власності існує ціла низка глибоких проблем, серед яких: нестабільність умов для винахідницької та раціоналізаторської діяльності, недорозвиненість елементів, що забезпечують комерціалізацію і захист запатентованих досягнень, використання неліцензійного програмного забезпечення, фальсифікованих і контрафактних товарів, високий рівень інтернет-піратства, неефективна та непрозора система збору роялті тощо. Статтю присвячено аналізу процесу оновлення нормативної бази України в контексті підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Зроблено акцент на характеристиці змісту Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності та проекту Національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності в Україні на період до 2020 року, як прояву гармонізації правових норм між Україною та ЄС.Документ Механізм формування доходів державного бюджету України: правовий аспект(Університет «КРОК», 2019) Дишлева, І.О.У статі здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення актуальної наукової проблеми механізму формування доходів Державного бюджету України. Зокрема, досліджено фундаментальні положення світової думки і наукові напрацювання зарубіжних та вітчизняних науковців із проблем функціонування Державного бюджету та особливостей формування його доходів. Доходам державного бюджету як складовій фінансового забезпечення повноважень органів державної влади відведена провідна роль у наданні населенню суспільних послуг та в економічному й соціальному розвитку держави в цілому. Результати вивчення праць вітчизняних та зарубіжних науковців дають підстави констатувати значний інтерес до проблеми сутності та організації формування доходів державного бюджету. Ми поділяємо точку зору тих науковців, які пропонують розгляд дефініції «доходи державного бюджету» базувати на розподільчих і перерозподільчих процесах та пов’язати із дослідженням сутності бюджету. Зважаючи на вищевикладене, заслуговують на увагу наукові підходи до трактування зазначеного поняття за економічною сутністю, змістом, формою. Формування доходів державного бюджету охоплює планування показників доходів на першій та другій стадії бюджетного процесу та їх виконання і звітування про виконання на третій та четвертій стадії бюджетного процесу на державному рівні. Результативність зазначеного процесу великою мірою залежить від координації роботи численних суб’єктів, які беруть у ньому участь. Механізмом формування доходів бюджету як складової бюджетного механізму держави доцільно вважати сукупність фінансових методів, форм, інструментів і важелів, за допомогою яких забезпечується мобілізація доходів централізованого фонду грошових ресурсів держави внаслідок здійснення розподільчих і перерозподільних процесів відповідно до основних положень бюджетної стратегії і тактики розвитку держави. Механізм мобілізації доходів бюджету на практиці реалізується шляхом проведення бюджетних процедур на усіх стадіях бюджетного процесу. У його складі виділено податковий і неподатковий механізм мобілізації доходів бюджету, які здатні забезпечити закріплені та власні надходження бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, а відтак – забезпечити виконання повноважень органами державної влади.
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »