Кафедра психології
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/3225
Переглянути
16 результатів
Результати пошуку
Документ The peculiarities of interpersonal communication and family experience reproduction in crisis family systems(Scientific Center of Innovative Research, 2022) Petrunkо, Оlgа; Sklyaruk, Anastasia; Петрунько, Ольга ВолодимирівнаThe articleunder review identifies the crisis family phenomenon as a crisis family system. It presents the structural-functional model of communication in crisis family systems, which consists of five components: stabilizers of family interaction (family norms and values); configurations (patterns) offamily interaction; modes of family relations and attitudes; factors and mechanisms of family relations reproduction and assimilation of family interaction patterns;types of family experience reproduction. The article analyzes and empirically confirms the models of family experience reproduction in crisis family systems with different type of interpersonal interaction organization both within this system and outside it. The research shows that the crisis family has a bipolar nature and, despite its inherent dysfunction and suboptimal configurations of family interactions, it is an institution of socialization that provides the child with ample opportunities to gain new social experiences other than those produced within it.Crisis family systems in the aggregate of the structural and functional components we have identified are considered in this article in comparison with normal (ideal) family systems in the empirical field of research. At the same time (and this is especially important), the main attention is paid by us not to the quantitative and not qualitative composition of the family, not to whether this family is “complete” or “incomplete”, but to the features of the psychological and, above all, emotional ties between its members, as well as the patterns of their interaction with each other.Empirically understood in the course ofthe study, these components are described in some way in the article. It has been determined that in a problem family there is a violation of the system of intra-family communications, a worsened psychological atmosphere, distorted family functions and socializing influences. It is established that the problem family is a bipolar phenomenon, which on the one hand, has dysfunction, is characterized by conflict, difficulties in implementing educational functions, etc., and on the other -gives the child moreopportunities to gain social experience, promote independence and adaptability. The analysis of the results of the study concludes that the key mechanism of socialization is the assimilation of patterns and configurations of interaction that can be implemented in three types of reproduction of family experience: replication (full reproduction of the parental pattern of behavior), partial reproduction; implementation of opposite (those that are present in the family experience) patterns of behavior. It is proved that the choice of the type of reproduction of experience is determined by the level of criticality, which means a set of cognitiveand emotional processes that allow the child based on the unity of analysis (cognitive component) and emotional reflection (emotional component) to make judgments about the appropriateness or inexpediency of family experience.It is shown that the crisis family has a bipolar nature and, despite its inherent dysfunction and suboptimal configurations of family interactions,it is an institution of socialization, which not only gives the child an "ideal" family experience, but also creates opportunities for alternative social experiences. different from that produced within a particular family system.Документ Коучинг як психотехнологія неманіпулятивного соціального інжинірингу у професійних та ігрових середовищах(Університет «КРОК», 2024) Петрунько, Ольга; Петрунько, Ольга ВолодимирівнаУ статті проаналізовано феномен соціального інжинирінгу як сучасну соціально-психологічну метатехнологію неманіпулятивного менеджменту. Показавано основні аспекти, напрямки та можливості реалізації соціального інжинирінгу в різних типах сучасних бізнес-, професійних та ігрових середовищ. Детально проаналізовано маніпулятивний та неманіпулятивний (екологічний, людиноцентрований) аспекти соціального інжинирінгу. Головними ознаками неманіпулятивного соціального інжинирінгу визначено екологічність, гуманістичну центрованість та суб’єкт-суб’єктну спрямованість комунікації та показано, що саме ці ознаки апріорі притаманні методології, методу і технології коучингу. Коучинг розглянуто як багатофункціональний інструмент неманіпулятивного соціального інжинирінгу, придатний для застосування в сучасних бізнес-середовищах, зокрема й для підвишення професійної кваліфікації менеджерів і персоналу, основу якого становить діалог як спосіб обміну інформацією на суб’єкт-субєктних засадах. Показано основні напрямки, переваги й обмеження методу коучингу в умовах індивідуальної, групової та командної роботи. Проаналізовано зв’язки коучингу з такими методами соціально-психологічного впливу як медіація, фасилітація, менторство (наставництво), консультування та тренінг (в тому числі тренінг із широким застосуванням ігрових технологій на засадах геймифікації). Акцентовано увагу на важливій ролі в процесі коуч-менеджменту професійних середовищ так званого «людського чинника». Показано, що, з огляду на природну «ігрову сутність» людини, найактивніше названий чинник, а також її особисті і професійні здібності активуються і розкриваються в процесі ігрової діяльності. Показано також, що перетворення ділових професійних середовищ на середовища ігрові може бути надзвичайно продуктивним у бізнесі, особливо коли йдеться про розв’язання проблемних і навчальних завдань та професійне, інтелектуальне й особистісне зростання учасників таких гейміфікованих середовищ.Документ Ухвалення рішень в ситуаціях невизначеності: раціонально-логічна та міфологічна парадигми(Видавнича група "Наукові перспективи", 2024) Петрунько, Ольга ВолодимирівнаУ статті розглянуто невизначеність як одну з універсальних й іманентних світоглядних категорій, що впорядковують метафізичний та ідеальний Світ і буття людини в ньому. Невизначеність характеризуються неясністю, турбулентністю, суперечливістю, відсутністю показників, на основі яких можна робити об’єктивні прогнози й ухвалювати доцільні та єдино правильні рішення. Показано, що в емпіричному вимірі невизначеність виявляється як ситуації, умови і стани невизначеності. Ці виміри невизначеності мають цілком придатні для емпіричних спостережень психологічні характеристики, і це дає можливість аналізувати категорію «невизначеність» як предмет не лише філософії, а й психологічної науки. Описано парадокс невизначеності, який полягає в тому, що перебуваючи в ситуаціях, умовах і станах невизначеності, людина понад усе прагне відновити стан рівноваги, оскільки невизначеність переживається нею як стресогенна, травмівна, така, що загрожує життю, і вкрай неекологічна обставина. Людина витрачає всі свої фізичні та психологічні ресурси на фанатичний пошук виходу з невизначеності, однак типові раціональні рішення їй недоступні, а здатність до смислоутворення і творчість з пошуку нетривіальних рішень заблоковані надміром негативних емоцій, які природно супроводжують ситуації невизначеності. У результаті безуспішних пошуків раціональних рішень більшість людей втрачають смисл не лише того, що відбуваються, а життя в цілому, та ігнорують цінність невизначеності як стимулу для відкриття нових горизонтів і розвитку. Показано, що в ситуаціях невизначеності більш результативними є рішення, ухвалені на засадах не раціонально-логічного, а міфологічного мислення. Навіть якщо вони не гарантують прогнозований результат (чого не гарантують і раціонально-логічні рішення), то принаймні вони зменшують страх і тривогу і залишають простір для смислоутворення та творчості. Тож у ситуаціях невизначеності йдеться не про раціональні ті єдино правильні рішення, а про рішення, зміст яких максимально наближений до впізнаваних адресатами універсальних сакральних психолінгвістичних форм (міфів, наративів, метафор, символів, архетипів тощо). Ці форми містять ментальні соціокультурні коди, зафіксовані в свідомості і підсвідомості людини та в її досвіді, робота з якими містить психотерапевтичний ефект.Документ Амбівалентний дискурс перфекціонізму(Університет «КРОК», 2020) Петрунько, О.В.; Петрунько, Ольга ВолодимирівнаУ статті проаналізовано уявлення про феномен перфекціонізму, накопичені впродовж тривалої історії його досліджень й описані в працях зарубіжних і вітчизняних філософів та психологів. Показано, що перфекціонізм є універсальним позачасовим кроскультурним феноменом, який виявляється в усіх сферах і на всіх рівнях включення особистості в соціальне життя і є одним з регуляторів соціальної поведінки. Акцентовано увагу на соціальній природі перфекціонізму, тому, що його модус залежить від уявлень про цей феномен, репрезентованих у суспільному дискурсі та інтегрованих у картину світу соціальних суб’єктів: панівний у соціумі дискурс перфекціонізму чинить легітимне символічне насильство над тими, хто перебуває в сфері його впливу. Акцентовано увагу на амбівалентності, недіалогічності, агональності перфекціонізму та його дискурсу та означено показники, за якими цей дискурс упізнається. Розглянуто основні види перфекціонізму та показано, що їх агональні й конфліктні дискурси розгортаються навколо актуальних для соціальних суб’єктів питань, що символізують «правильне – неправильне», мають оцінний характер і зіткнення цих дискурсів призводить до «конфліктів інтересів» («боротьби дискурсів»), в т.ч. конфліктів особистості з самою собою. Показано, як дискурс перфекціонізму репрезентує двополюсну й континуальну природу цього феномену: на одному його полюсі представлений позитивний модус перфекціонізму, а на другому – модус негативний (з відповідними емпірично вимірюваними показниками). Таке бачення уможливлює емпіричні дослідження перфекціонізму у пошуку відповідей про кордони між нормальним і анормальним, деструктивним перфекціонізмом та межу, за якою перфекціонізм з природного прагнення до самовдосконалення перетворюється на одержимість і невротичну адикцію. Визначено поняття «перфекційна особистість». Показано виявлений в емпіричний спосіб зв'язок перфекціонізму з показниками професійного вигорання, оцінкою професійних досягнень, смисложиттєвими орієнтаціями, типом мотивації, психологічним самопочуттям особистості.Документ Перспективи застосування екологічного підходу в сучасних психологічних дослідженнях(Університет «КРОК», 2021) Петрунько, О.В.; Плющ, О.М.; Петрунько, Ольга ВолодимирівнаУ статті проаналізовано особливості функціонування системи «людина – середовище» в реаліях сучасного постінформаційного, постмодерного світу та пов’язані з цим ризики. Показано зміни цього середовища, спричинені включенням туди принципово нового агента економічного, політичного, соціально-психологічного впливу – засобів масової комунікації. Показано також негативні наслідки такого включення. Метою дослідження є встановлення перспектив застосування екологічного підходу в сучасних психологічних дослідженнях. Означено основні поняття і положення екологічного підходу в застосуванні його до сучасних психологічних досліджень. Особливу увагу приділено висвітленню таких понять, як «екологічне мислення», «екологічна свідомість», «екологічні комунікації», «екологічна валідність», «екологічна криза». Проаналізовано взаємозв’язки між означеними цими поняттями психологічними та соціально-психологічними феноменами. Акцентовано увагу на доцільності наукових досліджень екологічної кризи та кризових станів особистості в цих умовах саме в парадигмі екологічної психології, тобто з урахування увідповіднення особистості із середовищем її буття, її професійної діяльності, її особистісного розвитку. Обгрунтовано доцільність застосування системи психотехнік з вироблення мотивації та навичок екологічної комунікації, заснованих на методології під назвою «політика змін». Політика змін – як екологічна технологія запобігання і подолання екологічної кризи – має здійснюватися в трьох основних напрямах: 1) як політика переорієнтації свідомості, життєвих позицій, переконань в напрямі виходу за рамки обмежень у простір альтернативних ідей і дій; 2) як пошук екологічного середовища для розвитку і самореалізації, переорієнтація власних комунікацій на засадах ціннісно-орієнтаційної єдності з цим середовищем, спільних з ним смислів, цілей, оцінок, дій, заснованих на «емпатійній формулі» тощо; 3) як політика розвитку особистості та зміцнення системи її ресурсівДокумент Міжособистісна комунікація та реплікація досвіду в проблемних сімейних системах(Університет «КРОК», 2022) Петрунько, О.В.; Склярук, А.В.; Петрунько, Ольга ВолодимирівнаУ статті визначено феномен кризової сім’ї як кризової сімейної системи. Мета статті–проаналізувати та емпірично верифікувати моделі конфігурацій сімейної взаємодії у кризових сімейних системах. Представленоструктурно-функціональну модель комунікації у кризових сімейних системах, яку складають п’ять компонентів: стабілізатори сімейної взаємодії (сімейні норми і цінності); конфігурації (патерни) сімейної взаємодії; модуси сімейних стосунків і ставлень;чинники і механізми відтворення сімейних стосунків та засвоєння патернів сімейної взаємодії; типи репродукції сімейного досвіду. Проаналізовано та емпірично підтверджено моделі відтворення сімейного досвіду в кризових сімейних системах з різним типом організації міжособистісної взаємодії як усередині цієї системи, так і за її межами.Наведено результати емпіричного дослідження міжособистісних комунікацій у кризових сімейних системах. Показано, що в цих системах внутрішньосімейніміжособистісні комунікацій –як інструмент біологічної, соціальної та психологічної репродукції сімейного досвіду –є дефіцитарними та неякісними, що порушує обмін необхідною інформацією, емоціями та інтеракціями і створює підґрунтя для виникнення сімейних дисфункцій. Емпірично виявлено, щов кризових сімейних системах: 1)основним сімейним стабілізатором є не норми і цінності, а сімейні проблеми, які вирішуються неконструктивними, неекологічними способами; 2)існує виражена тенденція до утворення внутрішньосімейних альянсів і коаліцій, де сімейні ролі матері і батька істотно викривлені, і це призводить до генералізації сімейних проблем та порушень сімейної соціалізації; 3)основними є три типи конфігурацій сімейної взаємодії –альянсно-коаліційний, конфліктний та опосередкований (третьою особою чи певним фактором); 4)змінено модуси сімейної взаємодії, емоційні зв’язки й дистанції, сімейні кордони; 5)репродукція сімейного досвіду відбувається за трьома сценаріями –як редуплікація (цілковите відтворення сімейного досвіду і батьківської поведінки), як часткова реплікація (часткове відтворення сімейного досвіду) і яканти-реплікація (засвоєння альтернативного досвіду, не притаманного своїй сімейній системі). Виявлено кореляційні зв’язки між конфігураціями сімейної взаємодії на моделями репродукції сімейного досвіду. Показано, що кризова сім’я має біполярну природу і, попри притаманні їй порушення функціонування та неоптимальні конфігурації сімейних взаємодій, вона є інститутом соціалізації, який не лише накидає дитині «ідеальний» сімейний досвід, а й створює можливості для набуття нею альтернативного соціального досвіду, відмінного від того, що вироблений у межах конкретної сімейної системи.Документ Психологічні особливості споживчої поведінки особистості в умовах обмежених фінансових витрат(Університет «КРОК», 2022) Петрунько, Ольга; Біленко, Олексій; Петрунько, Ольга ВолодимирівнаУ статті розглянуто поняття споживчої поведінки особистості та проаналізовано феномен обмежених фінансових витрат як один із чинників поведінки людини у сфері споживання товарів і послуг. Уточнено поняття стилю споживчої поведінки особистості. Узагальнено підходи до типізації цих стилів. Акцентовано увагу на фінансових, соціальних та психологічних чинниках споживчої поведінки особистості в нормальних умовах існування та в умовах обмежених фінансових витрат. Презентовано методологію і методику авторського емпіричного дослідження з виявлення особливостей споживчої поведінки осіб, які почуваються обмеженими у власних фінансових витратах. Особливий наголос зроблено на тому, що «умови обмежених фінансових витрат» – це не лише економічний феномен (що вимірюється за матеріальними показниками), а насамперед феномен психологічний (що вимірюється показниками суб’єктивного психологічного задоволення від своєї життєдіяльності в цілому). Представлено результати емпіричного дослідження споживчих переваг і уподобань та стилів споживчої поведінки в умовах обмежених фінансових витрат. Респондентами були переважно жінки віком від 18 до 57 років. А отже дані нашого емпіричного дослідження репрезентативні і можуть бути екстрапольовані на жіночі аудиторії. Показано, що в умовах обмежених фінансових витрат переваги й уподобання опитаних жінок здебільшого зосереджені у сферах догляду за собою (косметичні засоби, косметичні процедури, естетична медицина та стоматологія і т.д.), подорожей, додаткових витрат на дітей (організація дитячого дозвілля, відвідування додаткових гуртків, центрів розвитку тощо), взуття та одягу. Виявлено, що домінуючими стилями споживчої поведінки в умовах обмежених фінансових витрат є традиціоналістичний, консервативний і ситуативний стилі. Встановлено також кореляційні зв’язки між споживчими уподобаннями, стилями споживчої поведінки в умовах обмежених фінансових витрат та між іншими психологічними характеристиками особи (домінуючими індивідуальними цінностями, особистісними рисами, толерантністю до невизначеності).Документ Організаційна культура університету як чинник його конкурентоздатності на ринку освітніх послуг(Університет «КРОК», 2022) Петрунько, О.В.; Петрунько, Ольга ВолодимирівнаУ статті проаналізовано представлені у фаховій літературі визначення організаційної культури з огляду на сучасні реалії, коли університет вступає в у відносини високої конкуренції на ринку освітніх послуг. Показано, що організаційна культура сучасного університету є системою формальних і неформальних соціально-психологічних регуляторів, які виконують ряд важливих функцій – ідеологічну, нормативну, іміджеву, консолідувальну та інші. Усі ці регулятори разом розглянуто як показник статусу університету та чинник його конкурентоздатності на ринку освітніх послуг. До важливих неформальних соціально-психологічних регуляторів організаційної культури сучасного університету віднесено соціальний оптимізм, який розглядається нами як один з «наскрізних» соціально-психологічних чинників розвитку організаційної культури та показником її якості. Емпірично досліджено зв'язок соціального оптимізму з низкою показників організаційної культури, серед яких психологічний клімат освітньої організації, якість внутрішньоорганізаційних комунікацій, якість інформаційно-ділового обміну та організації навчального процесу, імідж та символіка організації та деякі інші. Показано основні соціально-психологічні ефекти соціального оптимізму, які оптимізують внутрішні і зовнішні зв’язки університету та виконання ним своїх освітніх функцій. Наведено результати емпіричного дослідження уявлень студентів про соціальний оптимізм та організаційну культуру свого університету. Показано, що досліджені феномени організаційної культури є надзвичайно важливими у функціонування сучасного університету і потребують дальшої наукової рефлексії.Документ Інтернет-залежність дорослих користувачів та можливості її профілактики(Університет «КРОК», 2022) Петрунько, Ольга; Телешун, Катерина; Петрунько, Ольга ВолодимирівнаАвторами статті проаналізовано сутність Інтернет-залежності як сучасного соціально-психологічного феномену, який сформувався з появою нового модератора соціальних відносин – Інтернету. Інтернет-залежність кваліфіковано як багатовекторний соціально-психологічний феномен і чинник, який: 1) впливає на свідомість, емоційний стан, фізичне здоров’я та поведінку осіб різного віку; 2) є різновидом нехімічної залежності, яка однаково небезпечна для фізичного і психічного здоров’я не лише дітей і молоді, а й дорослих; 3) є наслідком некомпетентного використання Інтернету і тому, як будь-яка інша залежність, потребує спеціальної корекції. Проаналізовано погляди на виникнення і поширення нехімічних залежностей дорослих користувачів Інтернет-мереж у працях зарубіжних та вітчизняних вчених. Наведено аналіз трактувань поведінкових видів залежності, а також основні підходи і критерії їх класифікації. Уточнено підтипи кіберадикцій, зокрема: адиктивний Інтернет-серфінг (веб-серфінг), фабінг, віртуальні знайомства, кіберсекс (кіберсексуальна адикція), пристрасть до азартних онлайн-ігор (кібернетична лудоманія, онлайн-лудоманія), нав’язлива потреба перебування в мережі Інтернет (Інтернет-адикція, Інтернет залежність), ґаджет адикція, аудіо або відео адикція, телевізійна адикція, онлайн-гемблінг, патологічне онлайн-читання, кібероніоманія, селфітіс (селфізм). Акцентовано увагу на тому, що адикція (залежність) – це нав'язлива, неприродна потреба людини в чомусь такому, що суб’єктивно має для неї фізіологічне, психологічне і психосоціальне значення (потреба в певних стимуляторах настрою, в певних неприродних думках, емоціях і переживаннях, у певних неприродних діях тощо). Показано, що Інтернет-залежність є різновидом нехімічної психологічної залежності, а отже – це насамперед саморуйнівний феномен психіки, який полягає у порушенні емоційно-вольової регуляції. Як і будь-яка інша залежність, залежність від Інтрнету деструктивно впливає на особистість, викликає емоційне й нервове перевантаження, призводить до астено-невротичних та психо-емоційних розладів і навіть соматичних хвороб, порушує міжособистісні та соціальні комунікації адиктів. Окреслено програму і методи профілактики інтернет залежності у дорослих. Докладно розглянуто первинну, вторинну і третинну профілактику адиктивної форми поведінки; особливий наголос зроблено на профілактично-корекційній роботі психотерапевта з особами, схильними до адикції.Документ Аксіопсихологія та аксіогенез особистості в умовах соціальної кризи(Університет «КРОК», 2023) Петрунько, Ольга; Петрунько, Ольга ВолодимирівнаУ статті проаналізовано сутність феноменів «аксіологія», «аксіопсихологія», «аксіогенез», «аксіпсихіка», «суб’єкт аксіогенезу» та деяких інших, а також існуючі зв'язки між цими феноменами у традиції сучасного аксіопсихологічного підходу. Автор спирається на традиційні уявлення про аксіологію як науку про особистісні цінності людини і разом цим робить наголос на соціальній та суб'єктнісній природі цих цінностей та наголошує на міцному зв’язку цінностей із показниками суб’єктності учасників соціального буття. Суб’єктність розглядається як авторство власного життя, яке гарантується системними знаннями суб’єкта про природу і сутність інтелектуальних, духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, і міцно пов’язане з традиціями суспільства. Суб’єкт аксіогенезу – як автор і носій суб’єктності – уособлює найважливіші цінності свого суспільства. У зв’язку з цим автор даної статті стверджує, що не існує цінностей та носіїв цих цінностей поза межами соціального діалогу і соціальної взаємодії. Систему цінностей суб’єкта розглянуто як продукт суспільного діалогу, який розуміється як обмін когніціями, емоціями та інтеракціями щодо ідеального, ефективного облаштування суспільства на засадах аксіопсихологічних принципів та аксіологічних практик. Суспільний діалог визначається як чи не єдиний інструмент, який може гарантувати надійність тих чи тих суспільних змін, особливо в часи суспільної кризи. Автор статті приділяє велику увагу одному з найважливіших учасників цього діалогу і найважливішому інструменту його висвітлення – засобам масової комунікації (масмедіа). При цьому висвітлюється питання не так про всемогутність масмедіа, як про ризики, які вони створюють. Йдеться про те, що в сучасних інформаційних суспільствах (медіасуспільствах) відбуваються процеси медіатизацій моралі і цінностей, які зачіпають ціннісні структури свідомості практично всіх соціальних суб’єктів і суспільства в цілому. Показано, що роль масмедіа як головного актора суспільного буття в медіасуспільствах істотно посилюється в часи тривалої суспільної кризи. Автор статті посилається на відомі наукові концепції аксіогенезу та дані соціально-психологічних моніторингів громадської думки, здійснених в Україні впродовж 2013-2023 рр. численними аналітичними інституціями, і показує, що зміни панівних цінностей в умовах тривалої соціальної кризи є неуникними. А відтак ним підтверджено тезу щодо аксіологічного повороту в системах цінностей суб’єктів суспільної кризи. Означується, що найризикованішим результатом цих змін є аксіопатична особистість – особистість, яка стала на хибний, деструктивний шлях власного аксіогенезу.